Триває конкурс, оголошений Міністерством освіти, на посаду ректора Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. Один із кандидатів на посаду є випускник загаданого вузу, доктор філософських  наук, колишній ректор приватного вузу та директор ГО «Несторівський центр»  Віталій Хромець. Пропонуємо розмову з претендентом на посаду ректора головного вузу країни.

Чому ви вирішили кандидувати на посаду ректора?

Українська вища школа і вища освіта продовжує деградувати й досягла, на мою думку, піку кризи. Кількість численних дрібних помилок перейшло в “якість”  повної невідповідності вищої освіти суспільному розвитку України. Здебільшого українські виші відтворюють еліту вчорашнього дня. Це суттєво гальмує розвиток України в культурному, політичному та економічному плані. Криза еліт, яку ми зараз спостерігаємо, є промовистим свідченням мого твердження. Перший університет України, яким є університет Шевченка задає рольову модель розвитку для всіх інших університетів та інших закладів вищої освіти. Моє прагнення — це зміна принципів вищої освіти України, і тому початок закладається зі зміною принципів діяльності першого університету країни. Це відповідь на запитання «чому». Але якщо відповідати на запитання чому саме зараз? — то оскільки саме зараз я маю всі формальні підстави кандидувати на посаду ректора, що визначено українським законодавством.

Чому ви вважаєте, що вашого досвіду достатньо для управління провідним ВУЗом країни?

Коротко про мій досвід та чому я впевнений, що він відповідає для керуванням Університетом. Паралельно з викладацькою діяльністю виконував управлінські функції. Протягом 2004–2009 років був віцепрезидентом громадської організації «Майстерня академічного релігієзнавства». У 2008–2013 роках працював на посаді заступника директора із соціально-виховної роботи інституту філософської освіти й науки Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. У 2009–2013 роках працював на посаді заступника завідувача кафедри культурології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Упродовж 2011–2019 років був заступником директора Центру дослідження релігії Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. У 2014 році — керівник Науково-навчального центру «Інститут богословських студій» Національного університету «Києво-Могилянська академія». У 2014 році був керівником, а у 2015–2019 роках науковим керівником секції релігієзнавства відділення філософії та суспільствознавства Київської Малої академії наук учнівської молоді. У 2018 році очолив Громадську організацію «Несторівський центр» та приватний заклад «Несторівський університет». У 2019–2020 роках працював на посаді ректора Університету Короля Данила. Робота на посаді ректора Університету Короля Данила дозволяє говорити не тільки про плани, що я планую зробити в університеті Шевченка, а й те, що я зробив і те, що запрацювало й показало свою ефективність. Зокрема збільшення автономії кафедри в прийнятті рішень, які стосуються діяльності кафедри без впливу деканату та ректорату. Цю новацію я також буду пропонувати для колективу КНУ.

Чи є у вас команда, що буде змінювати головного університету країни?

Так, є люди, з якими ми працювали, і вони є професіоналами, яких можна залучити до моєї ректорської команди. Але я схиляюсь, до того, що потрібно й на посади проректорів та керівників служб ректорату провести відкритий конкурс, щоб і співробітники університету, й інші бажаючі могли подати свої програми на розвиток певного напряму. Я переконаний, що саме це дозволить залучити кращих серед кращих і продемонструвати прозорість і відкритість у формуванні команди ректора.

Ви — випускник філософського. Колишній ректор — теж випускник філософського. Попередник був хіміком. Чи має значення освіта ректора для управління університетом? Як знайти баланс між гуманітарним і природничим напрямом розвитку науки в університеті?

Посада ректора — це науково-педагогічна посада, і ректор, як і будь-який науково-педагогічний працівник, на мою думку, має продовжувати як наукову роботу (публікувати статті, монографії тощо), так і викладацьку діяльність (вести заняття, хоча б один курс). Але посада ректора — це також і посада управлінська. І тут освіта ректора не повинна відігравати жодної ролі. Тут має відігравати ключову роль досвід роботи з управління у сфері освіти та візія розвитку університету.

Важливо наголосити, що ключовим є саме управлінський досвід у сфері вищої освіти, а не менеджерський досвід у бізнесі. Часто, на жаль, говорячи про підвищення ефективності освіти, закликають залучити професійних менеджерів із бізнесу.

Природа освіти є принципово не бізнесовою.

Проте коли все ж є бізнесові елементи, здебільшого в приватних закладах освіти, однаково — це соціально відповідальний бізнес. Університет може мати бізнес-структури, які будуть генерувати прибуток, але найголовніша функція університету — це надання освітніх послуг. Тому університет не повинен підкорятися бізнес-логіці, особливо, коли ми говоримо про дослідницький університет.

Про баланс гуманітарних і природничих наук. Я проти встановлення штучного балансу, чого і скільки має бути більше чи менше. Університет — це спільнота, яка складається з менших спільнот, які об’єднуються на кафедрах та факультетах. Якщо гуманітарні науки розвиваються за рахунок природничих наук або навпаки — це неприпустимо! Кожна спільнота має бути автономною, самоврядною, а університет має організаційно та фінансово підтримувати роботу кожної спільноти. Підкреслюю, у цьому контексті не можна порушувати права будь-якої спільноти (кафедри чи факультету) за принципами фінансової ефективності: у кого більше контрактних студентів, той і більш ефективний.

Бізнес-логіка щодо кращої чи гіршої фінансової підтримки в дослідницькому університеті має бути відсутня.

Ще раз зауважу, університет має право заробляти, але не можна ставити в залежність розвиток тієї чи іншої спеціальності з мірилом «скільки ця спеціальність приносить прибутку». Університет має утримувати цілісність усіх наук, що призводить до відтворення цілісності розвитку суспільства, яке розбудовують випускники університету. Тому має ставитися питання не про баланс, а про розвиток усіх спеціальностей університету.

Якщо новий ректор пообіцяє звільнити викладачів від написання статей до Scopus та реформує (адаптує) контракти викладачів до наукових реалій України, то він має шанс бути обраним? Що таке популізм у сфері освіти та науки?

Популізмом буде саме обіцяти, оскільки наявність статей у Scopus та Web of Science — це загальні правила, які встановлюються освітнім законодавством України. Саме наявність статей у згадуваних базах цитування впливає на те, чи може викладач опонувати на захисті дисертації, чи може бути членом спецради, чи може він брати участь як член редакційної колегії наукового видання й таке інше. Якщо ми вважаємо, що визначені лише ці дві бази накладає певні обмеження, тоді треба на рівні зміни освітнього законодавства обстоювати збільшення переліку баз цитування, які приймаються на рівні Scopus та Web of Science, або обстоювати відміну цих вимог, або запропонувати іншу альтернативу. Але якщо ці правила залишаються, то в пріоритеті університету має стати планова робота, щоб у максимально стислі терміни з’явилися університетські видання з усіх спеціальностей, які увійдуть у ці бази, і викладачі не матимуть клопоту де і як друкуватися. Проблема з друком у журналах, які входять у згадувані бази, є найбільш проблемною саме серед гуманітарних наук, бо на цей шлях гуманітарні наукові періодичні видання стали не так давно, і просто ще немає достатньої кількості журналів. Тому іноді черги на публікацію досягають один-два роки або їх друкують за великі суми.

Університет Шевченка завжди підтримував чинну владу, точніше адміністрація університету завжди була лояльною до будь-якої влади. Жодна революція цього не змінила. Це мій суб’єктивний висновок з досвіду навчання в університеті Шевченка та презентації партії «Слуги народу» свого виборчого списку на території університету. Що має статися, щоб адміністрація університету стала аполітичною, а університет був реальним осередком політичного та світоглядного плюралізму?

Університет за своєю природою має бути автономним та рівновіддаленим від політичних партій, влади та інших ідеологій. Університет — це інституція, яка має працювати на суспільне Благо всіх і кожного. Моє бачення наступне: університет не повинен загравати з чинною владою, вони мають бути партнерами у відкритому діалозі. Шантаж влади фінансуванням університету має бути виключений, бо хочу наголосити, що бюджетні кошти — це не кошти влади, а українського народу. І тому публічність та прозорість університету повинна унеможливити створення точок тиску зі сторони влади. Але викладачі та студенти можуть створювати спільноти різного ідеологічного спрямування й діяльність цих спільнот має бути дозволена на території університету. Зрозуміло, що вони мають діяти відповідно до законодавства та статуту Університету.

питання задавав

Євгеній Білоножко

ZOSTAW ODPOWIEDŹ

Please enter your comment!
Please enter your name here