Наталія Коптєнкова – Президент ESTA Україна , викладач-методист по класу скрипки Школи джазового та естрадного мистецтв (м. Київ).  Засновник і керівник студії «Музична академія», де викладає за методом Сузукі.

Ви офіційний представник японської школи «Сузукі» – розкажіть про неї і як вона працює в Україні?

Метод Сузукі зараз дуже активно розвивається в Україні. Все почалося у 2017 році, коли я за запрошенням Президента Литовської Сузукі Асоціації вперше в житті попала на воркшоп Сузукі, який проходив в Німеччині. Це була майстерня бельгійських викладачів та учнів Сузукі. Мене вразило тоді не тільки те, що діти грали на достатньо високому технічному рівні, хоча я розуміла, що це не відбірні учні, а звичайні. Ще мені дуже сподобалося особливе ставлення вчителів Сузукі до учнів під час уроків. Весь час відчувався позитивний настрій, трепетне ставлення викладачів до учнів, постійне відчуття щастя та радості. Це і є філософія Сузукі, яка є головною в методі.
Зараз в Україні вже є 15 сертифікованих викладачів Сузукі по класу скрипки та фортепіано з різних міст України від Львівської до луганських областей. Ще десь близько 10 викладачів приєдналися до нашої неформальної спільноти 
і також почали вчити метод в польських тренерів.

Кожен з нас є індивідуальним членом ESA (European Suzuki Association).

Але ми активно працюємо над створенням Національної української асоціації Сузукі, яка допоможе нам ще більше і впевнено розвивати цей прекрасний метод в країні.

Які зміни необхідні в Україні музичним школам?

Я не можу сказати точно, саме які зміни необхідні кожній школі. В Україні всі школи різні. І мені подобається, що сучасне реформування освіти надає школам більшу автономію та можливість самій вирішувати, що необхідно змінювати. Наприклад, є музичні школи, де пед.колективи та керівництво школи дивляться в одному напрямку та творчо розвивають заклад, але ці школи мають обмежені фінансові можливості та слабку фінансову підтримку місцевою громадою. Є школи, де не вистачає молодих кадрів, або молоді викладачі, які приходять працювати до школи після музичних коледжів, не знають як і чому вчити.
Головне, в школах повинні з’явитися такі керівники мистецьких шкіл, які бачать кожну проблему, намагаються її вирішувати, не бояться обговорювати ці проблеми з вищим керівництвом.

Розкажіть про свій життєвий шлях, що спонукало Вас обрати музику як професійну діяльність?

Коли мені було 7 років, мама привела мене до музичної школи, щоб я вчилася грати на скрипці. Шлях цей – був цікавим й непростим водночас. У мене були навіть деякі „провали” на іспитах. Але все ж таки я її закінчила на відмінно. І одразу сховала скрипку якомога далі. В той момент я вважала, що просто довела цю справу до кінця. В загальноосвітній школі я вчилася у фізико-математичному класі, була майже відмінницею, тому в той момент своє майбутнє бачила таким — вступити в інститут та вчитися десь далі за технічним напрямком. Але перед випуском в якийсь момент мені мій внутрішній голос сказав, що це не мій вибір, що мені треба пов’язувати своє життя з музикою. Так я почала готуватися до вступу в музичне училище. А здібності до точних наук, думаю, допомогли мені й в заняттях музикою.

Чи підтримували батьки Ваш вибір? Хто з оточення надихав Вас на творчу професію?

Мене завжди підтримувала моя мама. Вона завжди демонструвала свою повну зацікавленість тим, чим я займаюся. А коли у 19 років я пішла викладати в музичну школу, в якій я вчилася до вступу в училище, мама завжди приходила на всі концерти моїх учнів. Я впевнена, що якби не підтримка моєї мами, я би не стала такою, як я є зараз – мама допомогла сформувати мій характер. Хоча в моїй родині ніколи не було професійних музикантів, але моя бабуся, добре співала і навіть грала на гітарі. Мама також любила співати. Ця любов до музики вона просто була в нашій сім’ї. Я була першою, хто пішов вчитися цьому професійно.

Які цінності в сім‘ї прививали Вам Ваші батьки? Що Ви особливо цінуєте?

У дитинстві мене вчили, що найголовніше ставитися до інших так, як би я хотіла, щоб ставилися до мене. Якщо в мене були неприємності, мама вчила, що потім все це буде в минулому. Це і зараз допомагає справлятися з життєвими негараздами. Батьки вчили йти вперед, не боятися змін, але не йти по чужих головах та поважати інших. А особливо я ціную, що мої батьки завжди мене підтримували, в будь-яких моїх, навіть в неправильних на їх погляд рішеннях. Я і зараз відчуваю їх підтримку та любов. Це для мене як життєвий фундамент. Саме це зробило мене сильною.

Яку суспільну місію в своєму житті Ви бачите, що можете реалізувати через професію викладача музики?

Я впевнена, що музика може змінити світ. Коли я вчу грі на скрипці, то бачу, як змінюються діти та батьки. Змінюються їх емоції, характери, відносини. Тому я впевнена, що чим більше дітей та дорослих будуть вчитися грати на музичних інструментах, тим більше людей стануть більш впевненими в собі, терплячими, добрими, толерантними. Метод Сузукі мені подобається саме тим, що допомагає охоплювати велику кількість дітей та ще більше батьків. Зараз в мене понад 30 учнів і це чудово, тому що в традиційній школі неможливо вчити таку кількість дітей.

Як мають формуватися стосунки з учнями?

Я вважаю, що хороший викладач по перше це той, хто любить свою справу, по друге це той кому легко любити дітей та поважати їх батьків. Вважаю, що недостатньо навчити правильно тримати інструмент та грати ноти, а найважливіше для вчителя це надихати, мотивувати, створювати атмосферу любови до творчості. Таким чином можна виховувати в дитини важливі людські якості — впевненість в собі, витривалість, увагу, взаємодопомогу, співчуття та інше. Саме тому з учнями студії я планую та проводжу не тільки концерти для батьків, але й різні соціальні проекти. Ми виступали у військовому шпиталі, потім в інтернаті для хлопців з особливими потребами. Зараз плануємо благодійний концерт, щоб зібрати гроші для покупки музичних інструментів для дітей, які живуть та вчаться в музичній школі в Станиці Луганській в зоні військових дій.

Як вам вдалося почати співпрацю з міжнародною асоціацією ESTA і що це означає для Вас особисто та для народу України?

Громадська організація українських викладачів-струнників „ESTA-Україна” існує вже майже 25 років. Сім років тому я познайомилася з першим Президентом цієї організації Тетяною Сніжною. Мені було цікаво познайомитися з членами організації, досвідченими викладачами, яких об’єднувала струнно-смичкова педагогіка. Але в той час українська ланка не була такою активною як зараз. У 2015 році Президентом ГО „ESTA-Україна” стала Катерина Завалко, мене обрали Віце-президентом. І з того часу ми стали активно розвивати організацію. Відновили стосунки з центральною організацією ESTA, яка знаходиться у Швейцарії, проводили багато заходів в різних областях України. Після цього про організацію стали дізнаватися інші викладачі та приєднуватися до нас. У 2016 році ми з Катериною вперше відвідали Європейську конференцію ESTA, яка відбувалася в Любляні (Словенія). У 2017 році мене обрали Президентом організації. Зараз конференції та семінари ESTA відвідують кожного разу до 150 викладачів майже з усіх областей України. Головне для мене є не тільки те, що організація є центром, який зараз об’єднує сотні українських викладачів-струнників, а те, що вона надає можливість викладачам поділитися своїм досвідом з колегами. Я завжди на наших зборах закликаю не боятися викладачів ділитися своїми викладацькими вміннями та навичками. Я впевнена, що кожен може щось своє особисте додати в розвиток струнно-смичкової педагогіки. Для мене це важливо. Тому що переважна більшість не впевнена в собі й у своїх можливостях. Саме тому музична педагогіка останні роки майже не розвивалася. Є красиве слово „патерналізм”. Викладачі завжди чекали, що хтось щось для них і за них зробить. Зараз інший час. Кожен повинен розвиватися та рухатися вперед, і не боятися це робити.

Спираючись на Ваш досвід, які проблеми Ви бачите на сьогодні у викладачів в музичних школах?

Про основну проблему, нездатність більшості викладачів брати на себе відповідальність, я написала вище. І це боязнь проявляти ініціативу. Часто активних та ініціативних в колективах не люблять і не підтримують. Чому? Для мене це завжди питання. Плюс більшість викладачів вважають, що краще, ніж є в нас зараз, не може бути. „В нас найкраща музична педагогіка”. „В нас кращі музиканти у світі”. „Наша методика найкраща”. Але, на мій погляд, світ не стоїть на місці. Наші сучасні учні вже не такі, якими були учні, наприклад, в 70-80 роках минулого століття. Так чому ми повинні продовжувати вчити дітей за тими ж принципами та методами, що і 50 років тому? Я завжди кажу колегам, що починаючи з початку 60-х років минулого століття вже люди в космос літати стали, супутник на Марс долетів, а в нас нічого не змінилося, як вчили так і вчимо далі. Навіть, репертуар часом той же самий.

Що б Ви порадили батькам, які хочуть розвивати дітей в напрямку мистецької освіти?

Головна порада батькам — це завжди бути поруч з дитиною та підтримувати її. Коли батьки приводять своїх дітей вчитися грати на скрипці, я їм кажу, що нічого прекрасного для початківців в грі на скрипці нема. Батьки дуже здивовані, коли чують про це. Я кажу, що маленька дитина не відчуває нічого прекрасного в той момент, коли їй під підборіддя вставляють цю дерев’яну штуку, яка називається скрипкою і яка може ще неприємно тиснути, коли дають цю палку-смичок, а потім ще й ця скрипка скрипить і не звучить красиво як у викладача. Навчитися грати на музичному інструменті — це непроста щоденна праця, яка не відразу приносить свої плоди.
Також я кажу батькам, що виходить так, що саме вони є головними вчителями для своєї дитини. Я повторюю, що це ми, викладачі, непогано влаштувалися, тому що бачимо учня два рази на тиждень по 30-45 хвилин, а вся основна робота, за яку несуть відповідальність батьки, потім повинна відбуватися вдома. Я сама мама двох дітей, які закінчили музичні школи, тому пам’ятаю, на скільки це складно. Вчитися грати на музичному інструменті — це нелегкий та
довгий шлях.
Бажаю всім батькам, дітям і викладачам проходити цей шлях разом та отримувати постійне задоволення від постійних перемог. А перемог буде багато. Саме це головне для всіх нас.

 

Спілкувався Віталій Болгар,

аспірант НМАУ імені П.І. Чайковського

ZOSTAW ODPOWIEDŹ

Please enter your comment!
Please enter your name here