Inline pictures
Polska 22:36
Україна 23:36

Знання і правда дорівнює свобода

Wolnosc-i-Prawda-Pages-84-85-20103.jpg

"Свобода – це спосіб існування добра" (кс. Ю. Тішнер)

Любов до волі та громадянських свобод, а не національність чи віра,  вирішували ідентифікацію з  Річчю Посполитою, тому в ній жили поруч у злагоді русини, литовці, вірмени, євреї, німці, татари і поляки, тобто католики, юдеї, протестанти, православні, мусульмани.

Панувала толерантність у справжньому значенні цього слова – саме толерантність, а не схвалення.

З середини XIV століття до Польщі прибували євреї, вигнані з інших країн Європи, починаючи від Німеччини (1346 р.), продовжуючи  Францією, Австрією і закінчуючи Іспанією (1492) і Португалією (1497).  Навіть коли Річ Посполита формально була під поділами наприкінці XIX ст., на її землі від погромів тікали євреї з Києва та Москви.

Річ Посполита була притулком для переслідуваних лютеран. Першим юридичним документом, що гарантував свободу та мир між представникам різної віри в Речі Посполитій, був акт Варшавської конфедерації, схвалений на першому  скликанні сейму у Варшаві в 1573 році.

Короткою і своєрідною була також доля інквізиції у Польщі – папська була скасована  у 1542 році. Предстоятель Гамрат очолював провінційний синод, який прийняв рішення про те, що у Польщі можуть діяти лише  інквізитори, призначені єпископами. Однак, останні теж не діяли занадто довго. В 1552 році сейм виключив дворянство з-під юрисдикції церковних судів, а пізніше сейм каденції 1562-1565 ухвалив заборону виконання світськими органами вироків, винесених інквізицією. Вищезгадана Варшавська конфедерація запровадила релігійну толерантність до всіх протестантських фракцій.

Правове становище жінок в Речі Посполитій було було зовсім іншим, ніж у багатьох європейських країнах. У більшості випадків їх трактували на рівні з чоловіками. Передусім, жінки мали право спадкування. Якщо не було нащадка чоловічої статі, то маєток переходив до рук жінки, а не як у більшості європейських країн – до далекого родича, аби він був чоловіком.

У Польщі, згідно з династійним правом, жінка могла успадкувати навіть корону. Так сталося у випадку Ядвіги Андегавенської, дочки Людвіка Венгерського. Це сталося у XIV столітті, 1384 року.

Польські жінки брали участь у боротьбі за незалежність, починаючи від наполеонівських воєн, продовжуючи усіма повстаннями у XIX ст. –  листопадовому, січневому, і у XX столітті – великопольському, сілезському, варшавському. Вони виконували роль не тільки солдат, але і командирів, таких як графиня капітан Емілія Платер, що брала участь в листопадовому повстанні.  В свою чергу, Анна Пустовойтовна була ад'ютантом диктатора січневого повстання, генерала Маріана Лангевича.

Якщо чоловіки чи батьки гинули або були вислані на каторгу за участь у боротьбі за незалежність, їх жінки чи доньки брали на себе роль голови родини, управляли маєтками.

Жінки у Польщі одержали виборчі права одразу після здобуття суверенітету, з декретом Голови держави Юзефа Пілсудського 28 листопада 1918 року. Під час виборів до першого законодавчого сейму (1919-1922) вони одержали 8 мандатів, а в III каденції (1930-1935) – 15 депутатських мандатів і 4 сенаторські.

Лише у Польщі перед та під час II світової війни жінки були солдатами. Лейтенант Яніна Антоніна Левандовська (з дому Довбор-Мусницьких) була пілотом польського війська та була замордована радянською владою у Катині. Її літак був збитий і вона потрапила до табору військовополонених у Радянському Союзі спочатку у Осташкові, а пізніше – у Козельську.

Донька маршала Пілсудського Ядвіга Пілсудська-Ярачевська була лейтенантом – пілотом польського війська. Під час війни у Великобританії вона вступила до Air Transport Auxiliary, допоміжної служби Королівських ВПС, де служила два роки, нарешті отримавши звання поручника часів війни (другого офіцера). Вона не була єдиною – разом з нею перебували у White Waltham неподалік від Лондона, Анна Леска і Стефанія Войтуланіс, які не дивлячись на погоду, транспортували літаки між аеродромами. Вони не брали участі у боях, тому що жінкам це забороняло британське право.

В армії генерала Андерса служили жінки. В Армії Крайовій вони теж були солдатами і брали участь у бойових діях. Найбільш відомою є ген. бриг. Ельжбета Завацька, псевдонім "Зо", єдина жінка серед тихотемних (елітного загону парашутистів Польського війська).

Після варшавського повстання жінки, що брали в ньому участь, потрапили до табору полонених в Оберлангені. Цей перший в історії світу табір для полонених – жінок був визволений поляками з армії генерала Мачка.

Полякам важко прислухатися до порад західних гендеристок.

Ідея прометеїзму – боротьби "за вашу і нашу свободу" – пов'язана з Польщею. Можна спекулювати на тему її походження. Можливо, вона народилася у Дрездені в 1832 році, де польський провидець Адам Міцкевич писав після листопадового повстання III частину "Дзядів", можливо пізніше, у Стамбулі, у 1853-55 роках, де Міцкевич провів останні 2 роки життя і намагався створити  польські легіони для боротьби з Росією за допомогою султана, а може у Парижі, де функціонував Hotel Lambert і Адам Чарториський створив Міністерство закордонних справ і розвідку неіснуючої польської держави – задаються питанням автори у книжці  "Прометейський рух і боротьба за перебудову Східної Європи 1918-1940" під редакцією Марка Корната.

Поляки боролися за свободу багатьох країн: Тадеуш Костюшко і Казимир Пулавський – за США, генерали Йозеф Бем, Юзеф Висоцький і Генріх Дембінський – за Угорщину, в рядах Народної республіки Крим прем'єром був ген. Мачей Сулкевич, польський татарин, начальник штабу азербайджанської армії, який загинув під Баку. У російсько – фінській війні (1939-1949) на боці фінів брали участь 8 польських добровольців.

Серед найближчих соратників Юзефа Пілсудського у прометеївській діяльності був, між іншими, Тадеуш Голувко, вбитий українськими націоналістами за те, що користувався великим авторитетом у поміркованих українських діячів. Генрик Юзевський, заступник коменданта  Польської військової організації у Києві, був заступником міністра внутрішніх справ в уряді Української Народної Республіки (УНР). Під час польсько – більшовицької війни він перебував  при уряді Петлюри у Києві. Пізніше фиконував обов'язки волинського воєводи. Серед його соратників було багато державних діячів УНР, як, наприклад, колишній ад'ютант Петлюри Степан Скрипник.

Прометеївський рух був дуже активним у роки II РП і під час війни. До Польщі Пілсудський запросив грузинських офіцерів, які після завоювання Кавказу більшовицькою армією, були змушені тікати до Туреччини. Вони віддячили за гостинність, беручи участь у боротьбі з двома агресорами – Гітлером та Сталіним.

Поляки були відомі тим, що озброєна боротьба з нав'язаною владою Москви тривала аж до 1963 року, а протягом всього часу існування ПНР вибухали великі пориви до свободи (1956, 1968, 1970, 1976, 1980, а також військовий стан з підземним рухом за незалежність у 1981-1990 роках).

Прометеївською ідеєю спільної боротьби народів за свободу керувалися поляки, що підтримували усі народи Радянського Союзу і Варшавського договору в боротьбі за свободу, здійснюючи діяльність наприкінці 80 – початку 90 років XX століття в рамах Автономного східного відділу Солідарності Вальчонцей.

Прометеїзм був поборюваний з винятковою жорстокістю чи то білою, чи червоною, чи горбачовсько – путінською Росією.

Поляки, яких вважали "розсадником" свободи, були знищувані за свою національність. За наказом Сталіна було вбито понад 140 тисяч поляків в 1937-38 роках, під час так званої польської операції в автономних регіонах Мархлевщини і Дзержинщини. Поляки також були вбиті на Поділлі. Вижити вдалося лише тим, кого у 1936 році було депортовано з Мархлевщини до степів північного Казахстану. Доля поляків з Дзержинщини невідома. Найбільш імовірно, їх кістки можна шукати в Куропатах під Мінськом.

В планах Гітлера було знищення всього нашого народу, тому що він вважав поляків за напівлюдей. Також віз знав, що поляки не дадуть себе поневолити, тому прийняв рішення їх усунути. За допомогу євреям тільки у Польщі загрожувала смертна кара, але, незважаючи на це, їм допомагали: Жегота – спеціальна комірка Армії Крайової, монастирі та люди доброї волі.

Річ Посполита була першою унією, в якій народи жили у свободі, а суспільні класи не були зачинені. Кожен, хто був готовий боротися за свободу, отримував шляхетство. Короля вибирали на вільних виборах, а устрій держави вирішували конституції (пакти).

Поляки — це народ, який відроджується як фенікс попілу. Вони стійкі до згубних ідей. Вони можуть думати і не зносять диктатури. Вони люблять свободу.

Цю традицію Речі Посполитої запозичує багато народів. Це видно по наслідках, з якими борються за свою ідентичність і незалежність  литовці та українці.

Як наші предки робили збройні зусилля, щоб скинути ярмо рабства, так ми — громадяни колишньої I i II Речі Посполитої — поляки, литовці, білоруси та українці повинні відкинути травми, якими нас годує ворог. Ворог нашої свободи. У нас є незалежні держави, ми повинні їх втримати. Давайте пам'ятати, що коли ми були разом, коли наші армії підтримували одна одну, ніхто не становив загрози для нашої свободи.

Варто пригадати розділ Маніфесту ЦК, Тимчасового національного уряду від 22 січня 1863 року.

"Отже, до зброї, народе Польщі, Литви і Русі, до зброї! бо година спільного визволення пробила, наш старий меч напоготові, святий стяг Орла, Погоні і Архангела майорить.

А тепер ми говоримо до тебе, народе московський: нашим традиційним гаслом є свобода і братерство народів, тому ми прощаємо тобі навіть знущання над  нашою Батьківщиною, навіть кров Праги та Ошмяни, зґвалтування вулиць Варшави і тортури підземелля Цитаделі. Ми прощаємо  тобі, бо ти жалюгідний і вбитий, сумний і замучений, трупи  твоїх дітей колишуться на царських шибеницях, твої пророки замерзають у снігах Сибіру. Але, якщо в цю вирішальну годину ти не відчуєш у собі  докорів за минуле, священних бажань на майбутнє, якщо, будучи з нами, ти надаси підтримку тирану, який вбиває нас і топче тебе, — горе тобі! Бо перед лицем Бога і цілого світу ми проклянемо тебе на  ганьбу вічного  кріпацтва і муку вічного рабства, і визвемо на страшний бій знищення, останній бій європейської цивілізації з диким варварством Азії".

Хіба ми зараз не стоїмо знову перед лицем російської загрози? Її вже відчули на собі татари та українці. Якщо не стануть під прапором Архангела Погонь і Орел, то ми всі програємо.

Щоб об'єднатися у спільній справі, нам необхідно: відкидання комплексів, історичні знання, мудрість і розум, і, перш за все, взаєморозуміння та прощення. Тоді ніхто не зможе нас посварити і ми збережемо таку дорогу для нас свободу — литовці, русини і коронери. А завдяки нам — й інші народи.

 

Ядвіга Хмельовська

Umiłowanie wolności i swobód obywatelskich, a nie narodowość czy wiara, decydowało o identyfikacji z Rzeczpospolitą, dlatego obok siebie żyli w niej zgodnie Rusini, Litwini, Ormianie, Żydzi, Niemcy, Tatarzy i Polacy, czyli katolicy, żydzi, protestanci, prawosławni, muzułmanie. Panowała tolerancja w prawdziwym tego słowa znaczeniu – właśnie tolerancja, a nie aprobata.

Od połowy XIV wieku przybywali do Polski Żydzi wypędzani z kolejnych państw Europy, począwszy od Niemiec (1346 r.), następnie między innymi z Francji, Austrii, skończywszy na Hiszpanii (1492) i Portugalii (1497). Nawet gdy formalnie Rzeczpospolita była pod zaborami w końcu XIX w., to właśnie na jej ziemie uciekali Żydzi przed pogromami z Kijowa i Moskwy.

Rzeczpospolita była też azylem dla prześladowanych luteranów. Pierwszym dokumentem prawnym gwarantującym swobody i pokój między różnowiercami w Rzeczpospolitej był akt konfederacji warszawskiej uchwalony na pierwszym sejmie konwokacyjnym w Warszawie w 1573 roku.

W Polsce krótki i osobliwy był też los inkwizycji – papieska bowiem została zniesiona w 1542 roku. Prymas Gamrat przewodził synodowi prowincjonalnemu, który podjął decyzję, że w Polsce mogą działać jedynie inkwizytorzy mianowani przez biskupów. Ci jednak także nie działali zbyt długo. W 1552 roku sejm wyłączył szlachtę spod jurysdykcji sądów kościelnych, a następnie sejm kadencji 1562–1565 uchwalił zakaz wykonywania przez władze świeckie wyroków wydanych przez inkwizytorów. Wspomniana konfederacja warszawska wprowadziła tolerancję religijną dla wszystkich odłamów protestanckich.

Sytuacja prawna kobiet w Rzeczpospolitej była całkowicie odmienna niż w wielu krajach europejskich. Pod wieloma względami były traktowane na równi z mężczyznami. Przede wszystkim miały prawo do dziedziczenia. Jeśli nie było męskiego potomka, majątek przechodził w ręce kobiety, a nie, jak w wielu innych krajach europejskich, dalszego krewnego – byle był mężczyzną.

W Polsce, zgodnie z prawem dynastycznym, kobieta mogła dziedziczyć nawet koronę. Tak się stało w wypadku Jadwigi Andegaweńskiej, córki Ludwika Węgierskiego. Miało to miejsce już w XIV wieku, w roku 1384.

Kobiety w Polsce brały udział w walkach o niepodległość, począwszy od wojen napoleońskich poprzez wszystkie powstania w XIX w. – listopadowe i styczniowe – i w XX wieku – wielkopolskie, śląskie, warszawskie. Pełniły role nie tylko żołnierzy, lecz nawet dowódców, jak walcząca w powstaniu listopadowym hrabianka kapitan Emilia Plater. Z kolei Anna Pustowójtówna była adiutantem dyktatora powstania styczniowego, generała Mariana Langiewicza.

Gdy mężowie czy ojcowie ginęli albo byli zsyłani na katorgę za udział w walkach o niepodległość, ich żony czy córki przejmowały ich role i pełniły rolę głowy rodziny, zarządzały majątkami.

Kobiety w Polsce uzyskały prawa wyborcze zaraz po odzyskaniu suwerenności, dekretem Naczelnika Państwa Józefa Piłsudskiego z 28 listopada 1918 roku. W wyborach do pierwszego sejmu ustawodawczego (1919–1922) uzyskały 8 mandatów, a w III kadencji (1930–1935) 15 mandatów poselskich i 4 mandaty senatorskie.

Tylko w Polsce kobiety były przed II wojną i w czasie jej trwania żołnierzami. Podporucznik Janina Antonina Lewandowska (z domu Dowbor-Muśnicka) była pilotem Wojska Polskiego i została zamordowana przez Sowietów w Katyniu. Jej samolot został zestrzelony i trafiła do obozu jenieckiego w Związku Sowieckim najpierw w Ostaszkowie, a później w Kozielsku.

Córka Marszałka Piłsudskiego Jadwiga Piłsudska-Jaraczewska była porucznikiem pilotem Wojska Polskiego. Podczas wojny w Wielkiej Brytanii wstąpiła do Air Transport Auxiliary, służby pomocniczej Royal Air Force, gdzie służyła dwa lata, osiągając ostatecznie stopnień porucznika czasu wojny (Second Officer). Nie była sama – wraz z nią stacjonowały, głównie w White Waltham koło Londynu, Anna Leska i Stefania Wojtulanis, które bez względu na pogodę transportowały samoloty między lotniskami. Nie brały udziału w walkach, bo tego kobietom brytyjskie prawo zabraniało.

W armii gen. Andersa służyły kobiety. W Armii Krajowej też były żołnierzami i brały udział w akcjach bojowych. Najbardziej znana jest gen. bryg. Elżbieta Zawacka ps. „Zo”, jedyna kobieta wśród cichociemnych.

Po powstaniu warszawskim walczące w nim kobiety-żołnierze trafiły do obozu jenieckiego w Oberlangen. Ten pierwszy w historii świata obóz jeniecki dla kobiet wyzwolony został przez Polaków z armii gen. Maczka.

Trudno więc Polkom znieść pouczanie zachodnich genderystek.

Idea prometeizmu – walki „za naszą i waszą wolność” – jest też związana z Polską. Można spekulować na temat jej początków. Być może narodziła się w Dreźnie w 1832 roku, gdzie polski wieszcz Adam Mickiewicz pisał po powstaniu listopadowym III część Dziadów, być może później, w Stambule, w latach 1853–55, gdzie Mickiewicz spędził ostatnie 2 lata życia i próbował stworzyć legiony polskie do walki z Rosją przy pomocy sułtana, a może w Paryżu, gdzie funkcjonował Hotel Lambert i Adam Czartoryski stworzył Ministerstwo Spraw Zagranicznych i wywiad nieistniejącego państwa polskiego – zastanawiają się autorzy w książce Ruch Prometejski i walka o przebudowę Europy Wschodniej 1918-1940 pod redakcją Marka Kornata.

Polacy walczyli o wolność wielu krajów: Tadeusz Kościuszko i Kazimierz Pułaski o USA, generałowie Józef Bem, Józef Wysocki i Henryk Dembiński o Węgry, w rządach Republiki Ludowej Krymu zaś premierem był gen. Maciej Sulkiewicz, polski Tatar, który jako szef sztabu wojsk azerskich zginął pod Baku. W wojnie rosyjsko-fińskiej (1939–40) brało udział po stronie fińskiej ośmiu polskich ochotników.

Wśród najbliższych współpracowników Józefa Piłsudskiego w działalności prometejskiej był między innymi Tadeusz Hołówko, zamordowany przez nacjonalistów ukraińskich, ponieważ cieszył się dużym uznaniem wśród umiarkowanych działaczy ukraińskich. Henryk Józewski, za-ca komendanta POW w Kijowie, został wiceministrem spraw wewnętrznych w rządzie Ukraińskiej Republiki Ludowej (URL). Podczas wojny polsko-bolszewickiej przebywał przy rządzie Petlury w Kijowie. Później piastował funkcję wojewody wołyńskiego. Wśród jego współpracowników znaleźli się liczni działacze państwowi URL, jak np. były adiutant Petlury Stepan Skrypnyk.

Ruch prometejski był bardzo aktywny w latach II RP i podczas wojny. Do Polski Piłsudski zaprosił oficerów gruzińskich, którzy po podbiciu Kaukazu przez armię bolszewicką musieli uciekać do Turcji. Odwdzięczyli się oni za gościnę, walcząc z obydwoma agresorami – Hitlerem i Stalinem.

Polacy byli znani z tego, że walki zbrojne z narzuconą władzą z Moskwy trwały do 1963 roku, a w czasie całego PRL-u wybuchały duże zrywy wolnościowe (1956, 1968, 1970, 1976, 1980 i stan wojenny z podziemiem niepodległościowym w latach 1981–1990).

Myślą prometejską wspólnej walki narodów o wolność kierowali się Polacy wspierający wszystkie narody Związku Sowieckiego i Układu Warszawskiego w walce o wolność, podejmując działalność w końcówce lat 80. i początku lat 90. XX wieku w ramach Autonomicznego Wydział Wschodniego Solidarności Walczącej.

Prometeizm był z wyjątkową zaciekłością zwalczany przez czy to białą, czy czerwoną, czy gorbaczowsko-putinowską Rosję.

Polacy, traktowani jako „rozsadnicy” wolności byli też mordowani z powodu swojej narodowości. Z rozkazu Stalina zostało zamordowanych ponad 140 tysięcy Polaków w latach 1937–38 w tzw. operacji polskiej z rejonów autonomicznych Marchlewszczyzny i Dzierżyńszczyzny. Mordowano też Polaków na Podolu. Udało się przetrwać jedynie tym, którzy w 1936 r. zostali deportowani z Marchlewszczyzny na stepy północnego Kazachstanu. Nieznane są losy Polaków z Dzierżyńszczyzny. Najprawdopodobniej ich kości można szukać w Kuropatach pod Mińskiem.

W planach Hitlera była eksterminacja całego naszego narodu, bo traktował Polaków jak podludzi. Wiedział też, że Polacy nie dadzą się ujarzmić, więc uznał, że trzeba ich zlikwidować. Za pomoc Żydom tylko w Polsce groziła kara śmierci, a mimo to pomagano: Żegota – specjalna komórka Armii Krajowej, klasztory i ludzie dobrej woli.

Rzeczpospolita była pierwszą unią, w której narody żyły w wolności, a klasy społeczne nie były zamknięte. Każdy, kto gotów był walczyć za wolność, otrzymywał szlachectwo. Króla się obierało w wolnych wyborach, a o ustroju państwa decydowały konstytucje (pakty).

Polacy to naród, który odradza się jak feniks z popiołów. Są odporni na zgubne idee. Potrafią myśleć i nie znoszą dyktatury. Kochają wolność.

Z tej tradycji Rzeczpospolitej czerpie wiele narodów. Widać to w konsekwencji, z jaką walczą o swoją tożsamość i niepodległość Litwini i Ukraińcy.

Jak nasi przodkowie podejmowali zbrojne wysiłki, aby zrzucić jarzmo niewoli, tak my – obywatele dawnej I i II Rzeczpospolitej – Polacy, Litwini, Białorusini i Ukraińcy – musimy odrzucić urazy, którymi karmi nas wróg. Wróg naszej wolności. Mamy niepodległe państwa, musimy je utrzymać. Pamiętajmy, że gdy byliśmy razem, gdy nasze armie się wspierały, nikt nie był w stanie naszej wolności zagrozić.

Warto przypomnieć fragment Manifestu Komitetu Centralnego jako Tymczasowego Rządu Narodowego z 22 stycznia 1863 roku.

„Do broni więc, Narodzie Polski, Litwy i Rusi, do broni! bo godzina wspólnego wyzwolenia już wybiła, stary miecz nasz wydobyty, święty sztandar Orła, Pogoni i Archanioła rozwinięty.

A teraz odzywamy się do Ciebie, Narodzie Moskiewski: tradycyjnem hasłem naszem jest wolność i braterstwo Ludów, dla tego też przebaczamy Ci nawet mord naszej Ojczyzny, nawet krew Pragi i Oszmiany, gwałty ulic Warszawy i tortury lochów Cytadeli. Przebaczamy Ci, bo i Ty jesteś nędzny i mordowany, smutny i umęczony, trupy dzieci Twoich kołyszą się na szubienicach carskich, prorocy Twoi marzną na śniegach Sybiru. Ale jeżeli w tej stanowczej godzinie nie uczujesz w sobie zgryzoty za przeszłość, świętszych pragnień dla przyszłości, jeżeli w zapasach z nami dasz poparcie tyranowi, który zabija nas a depcze po Tobie – biada Ci! bo w obliczu Boga i świata całego przeklniemy Cię na hańbę wiecznego poddaństwa i mękę wiecznej niewoli, i wyzwiemy na straszny bój zagłady, bój ostatni Europejskiéj Cywilizacyi z dzikiém barbarzyństwem Azyi”.

Czyż teraz nie stoimy znów w obliczu zagrożenia rosyjskiego? Już doświadczyli go na swojej skórze Tatarzy i Ukraińcy. Gdy nie staną przy sztandarze Archanioła Pogoń i Orzeł, przegramy wszyscy.

Abyśmy się zjednoczyli we wspólnej sprawie, niezbędne są: odrzucenie kompleksów, wiedza historyczna, mądrość i rozsądek, a przede wszystkim wzajemne zrozumienie i przebaczenie. Wtedy nikt nie będzie w stanie nas poróżnić i utrzymamy tak drogą nam wolność – Litwini, Rusini i Koroniarze. A dzięki nam i inne narody.

 

Pogoda / Погода

Warszawa Варшава   
Krakow / Краків
Gdansk / Гданськ
Poznan / Познань
Lodz / Лодзь
Київ / Kijow
Львів / Lwow
Харків / Charkow
Одеса / Odesa
Донецьк / Donieck


CZYTAJ NAS W WYGODNYM FORMACIE

ЧИТАЙТЕ НАС В ЗРУЧНОМУ ФОРМАТІ