Inline pictures
Polska 10:00
Україна 11:00

List otwarty w sprawie książki „Dwa królestwa” Hryhorija Chomyszyna

20160813ca_b20492.jpg

до Блаженнішого Святослава Шевчука, Верховного Архієпископа УГКЦ,

Преосв. Мечислава Мокшицького, Митрополита Львівського РКЦ, 

Преосв. Архієпископу Клаудіо Гуджеротті, Апостольському Нунцію в Україні

 

Слава Ісусу Христу!

Звернутися до Вас з відкритим листом, Преосвященніші Владики, змушує мене той, м’яко кажучи, нездоровий ажіотаж, що його спричинила поява книги «Два Царства» Блаженного Священномученика Григорія Хомишина, Єпископа Станиславівського (1867-1945).

Особливо прикро те, що цей ажіотаж набирає зловісного вигляду пропагандивної кампанії тоталітарних часів і походить із середовища Українського Католицького Університету, який позиціонує себе як поважну наукову інституцію. Замість того, щоб уважно проаналізувати «Два Царства» як безцінний історичний документ, що заповнює білі плями нашої церковної історії ХХ-го століття, науковці УКУ, виглядає, поставили мету за будь-що доказати, нібито я, як співупорядник книги, її повністю сфальшував.

Більше того, проректор УКУ Ігор Скочиляс в розлогому інтерв’ю на «Радіо Свобода» 21 жовтня намагається переконати слухачів, що появою цієї книги заходами центру «Українікум» при Люблінському католицькому університеті, «у Польщі запускають механізм дискримінації митрополита УГКЦ Андрея Шептицького». З тим, що очорнюють мене, рядового католицького священика, звинувачуючи у різних надуманих злочинах та без жодного суду оголошуючи злочинцем, ще можна стерпіти: бо хто я такий в очах наукової еліти УКУ? Але те, що у маніпуляції і фальсифікації книги та ще й розпалюванні міжнаціональної і міжконфесійної ворожнечі підозрюють Люблінський католицький університет – то таке твердження добродія І.Скочиляса переходить у небезпечну площину міжнародного скандалу.

Проректор УКУ власне сам допускається відвертих маніпуляцій, вводячи в оману слухачів і стверджуючи, що автор книги Єпископ Григорій Хомишин нібито очорнює постать Митрополита Андрея Шептицького. Це є відвертою неправдою, бо Блаж. Григорій зовсім не заторкує особистість Слуги Божого Андрея, а провадить з ним дуже виважену світоглядну дискусію, аргументовано, зі своєї точки зору доводячи хибність і безперспективність багатьох позицій і починань Митрополита. І це, власне, стало основним подразником для п. Скочиляса та його численних колег, а також в середовищі сучасної ієрархії УГКЦ.

Така нездорова реакція на висновки Єпископа Хомишина засвідчує недугу стереотипності мислення сучасного українського суспільства і його провідної верстви – інтелігенції, яка полягає в надмірній глорифікації та ідеалізації окремих історичних постатей: все, що б вони не робили – було геніяльним, а їхні опоненти – шкідники і вороги. Але таке хибний підхід до висвітлення історичного процесу провадить до спотворення нашої минувшини, до створення хибних ідеалів.

Після появи книги «Два Царства» мусимо визнати, що Греко-Католицька Церква в Галичині першої половини ХХ ст. була не лише Церквою Митрополита Шептицького, але й Церквою Станиславівського Єпископа Григорія Хомишина та Перемиського Єпископа Йосафата Коциловського, які не в меншій мірі спричинилися до її позитивного розвитку, а Владика Хомишин своєю ревною апостольською працею в Станиславівській єпархії по багатьох напрямках навіть значно випередив духовні здобутки Львівської архієпархії. І тому з висоти свого більш як 40-річного єпископського досвіду він мав право і обов’язок, як він сам пише, піддати аналізові діяльність Митрополита Андрея, що він і зробив у своїй книзі «Два Царства». При цьому в заключному слові Єпископ Григорій дуже етично зауважує, що не претендує на істину, хоча й відповідає за достовірність фактів, які наводить у книзі, і остаточно віддає свою працю на суд історії та майбутніх поколінь українців. Тож мабуть варто повчитися сучасним українським історикам цього мистецтва ведення дискусії, якому нас навчає у своїй книзі Владика Хомишин.

В унісон п. Скочилясу в нещодавньому телеінтерв’ю у програмі «Відкрита Церква. Діалоги» виступила п. Ліліана Гентош, авторитетна дослідниця життя і діяльності Слуги Божого Митротолита Андрея Шептицького. Вона також безапеляційно піддала сумніву правдивість рукописного документу Блаж. Григорія, але водночас ствердила, що таки визнає його існування, бо переконує телеглядачів, що Владика Хомишин написав свою працю у поспіху, в стані психоемоційної напруги та афекту, недвозначно натякаючи, що це могло бути під впливом… радянських спецслужб. Дуже шкода, що п. Гентош таки дуже неуважно познайомилася з книгою «Два Царства», бо в заключному розділі «Моє оправдання» Єпископ Григорій стверджує, що пише свій твір в часі ІІ світової війни, ще до приходу червоної армії в Галичину в 1944 році, і що він ніколи не піддавався тиску, звідки б він не походив, а завжди йшов за Христом, відстоював Божу правду та мужньо боронив права своєї Церкви і народу.

Дуже шкода, що згадані вище критики книги «Два Царства» та їхні однодумці, не розгледіли чи не забажали збагнути найбільшої цінності видання: його відвертості і чесності, наявності в ньому великої кількості фактів і подій, досі невідомих історичній науці, як також пророчих висновків і передбачень Блаж. Григорія, які вже справдилися (як, наприклад, 20-річна кампанія очищення греко-католицького обряду від т.зв. латинізмів та повне уподібнення з московсько-синодальним обрядом, що її провадили Гавриїл Костельник та Кіріл Королєвскій з однодумцями, привели греко-католицьку Церкву до знищення на Львівському псевдособорі 1946 р.) і справджуються у сьогоденні (віриться, що запроваджений 100 років Владикою Хомишиним новий церковний календар нарешті стане реальністю в житті сучасної УГКЦ в Україні).

Врешті книгу «Два Царства» можна порівняти з рентгенівським аналізом, зі скануванням у 3D-форматі суспільно-релігійної ситуації в Галичині, Польщі, Європі і Ватикані першої половини ХХ століття. Владика Григорій не оминув жодної події, явища чи факту в житті його Церкви і народу, які б не торкнулись його пастирського серця і на які він намагався відповідально реагувати. Рукопис «Два Царства» написаний автором у спокійному і виваженому тоні, делікатно і розважливо, але водночас – з рішучими і недвозначними висновками, що було властиво прямолінійному і відвертому характеру Єпископа Хомишина. І такий стиль вселяє повну довіру до написаного. Тому дуже шкода, що цього не хочуть визнати сучасні критики книги, вибравши найлегшу, але хибну з наукової точки зору позицію – все заперечувати.

Підсумовуючи сказане вище, доводиться констатувати прикру ситуацію і невтішні тенденції в сучасній українській історичній науці, зокрема, на прикладі її ставлення до появи друком історичного документу — книги «Два Царства». Так, навіть не виявляючи бажання познайомитись з оригіналом рукопису, згадані вище історики та їх однодумці безпідставно і безапеляційно звинувачують упорядників у фальсифікації. У сучасному науковому світі, де основою кожного дослідження є автентична джерельна база, незалежно від того, подобається вона комусь чи ні, такий тоталітарний підхід до оцінки історичного документа не припустимий. Подібний авторитарний стиль оцінювання наукових досліджень панував хіба що в часи сталінського прокурора Вишинського, коли головним аргументом звинувачення була фраза «нє чітал, но обвіняю»…

* * *

3-го листопада в польському Любліні відбулася презентація книги «Два Царства», яку вступним словом відкрив пан воєвода д-р габ. Пшемислав Чарнек, який до обрання на цю високу державну посаду працював професором КУЛю. Аналізуючи книгу, урядовець особливо наголосив, що опублікована праця «Блаженного Єпископа Григорія Хомишина стане основою для популяризації його думки і науки та досконалою платформою для порозуміння і поєднання між нашими народами». Під час презентації Єпископ Мар’ян Бучек повідомив, що рукописна книга «Два Царства» Єпископа Хомишина наприкінці червня нинішнього року депонована в архіві поважного історичного часопису «Nasza Przeszłość” у Кракові, автентизована експертами і будь-хто із зацікавлених дослідників може з нею ознайомитися в присутності депозитарія.

Преосвященніші Владики! Щиро сподіваюся, що гнітюча й нездорова ситуація, яка склалася у зв’язку з появою книги «Два Царства», та запланована судова розправа наді мною, як співупорядником видання, базована на вищенаведених «аргументах» фахівців УКУ, не пройде повз Вашу увагу і Ви не допустите, щоб в сучасній УГКЦ відбулася реставрація середньовічних методів боротьби з «інакомислієм», коли невинних осуджували з мотивів ненависті і сліпої помсти, а книги спалювали на кострищах. Тим більше, коли йдеться про безцінний історичний документ дуже авторитетного у свій час і досі єпископа, а нині Блаженного Католицької Церкви Священномученика Григорія Хомишина, беатифікованого Святим Папою Іваном Павлом ІІ.

З повагою – о. Ігор Пелехатий,

звільнений з роботи за участь у підготовці до видання книги «Два Царства» екс-директор і головний редактор видавництва «Нова Зоря», діяльність якого на даний момент фактично призупинена та паралізована через фактичне рейдерське захоплення

Джерело: rkc.lviv.ua

 

Anchor do Wielce Błogosławionego Światosława Szewczuka, Najwyższego Arcybiskupa UGKC,
Jego Ekscelencji Mieczysława Mokrzyckiego, Metropolity Lwowskiego RKC,
Jego Ekscelencji Arcybiskupa Claudio Hudzherottiego, nuncjusza apostolskiego na Ukrainie

Anchor Chwała Jezusowi Chrystusowi! [Niech będzie Pochwalony Jezus Chrystus!]

Anchor, do zwrócenia się do Waszych Ekscelencji z listem otwartym, Najprzewielebniejsi, zmusza mnie ta, delikatnie mówiąc, niezdrowa ekscytacja, spowodowana pojawieniem się książki „Dwa Królestwa” Błogosławionego kapłana — męczennika Hryhorija Chomyszyna, biskupa stanisławowskiego (1867-1945).

AnchorSzczególnie godny ubolewania jest fakt, że ekscytacja nabiera charakteru złowrogiej kampanii propagandowej rodem z czasów totalitarnych i pochodzi ze środowiska Ukraińskiego Katolickiego Uniwersytetu, który pozycjonuje siebie w charakterze poważnej instytucji naukowej. Zamiast dokładnie przeanalizować „Dwa królestwa” jako bezcenny dokument historyczny, który wypełnia luki w naszej cerkiewnej historii XX wieku, naukowcy UKU, jak się wydaje, postawili sobie za cel za wszelką cenę udowodnić, że rzekomo ja, jako współredaktor książki, całkowicie ją sfałszowałem.

AnchorJakby tego było mało, prorektor UKU Ihor Skoczylas w obszernym wywiadzie dla „Radia Swoboda” 21 października [2016] stara się przekonać słuchaczy, że poprzez pojawienie się tej książki, dzięki wysiłkom centrum „Ukrainicum” przy Lubelskim Uniwersytecie Katolickim, „w Polsce uruchamiany jest mechanizm dyskryminacji Metropolity UGKC Andreja Szeptyckiego”. To, że jestem oczerniany ja, zwykły ksiądz katolicki, że jestem oskarżany o różne wydumane przestępstwa i bez żadnego sądu ogłaszany zbrodniarzem, można jeszcze tolerować: bo kimże jestem w oczach elit naukowych UKU? Ale poprzez stwierdzenia oskarżające Katolicki Uniwersytet Lubelski o manipulację i sfałszowanie książki, a nawet o podżeganie do nienawiści etnicznej i religijnej – pan I. Skoczylas wkracza w niebezpieczną przestrzeń międzynarodowego skandalu.

To właśnie sam prorektor UKU dopuścił się jawnych manipulacji, wprowadzając w błąd słuchaczy i mówiąc, że autor książki biskup Hryhorij Chomyszyn rzekomo oczernia postać Metropolity Andreja Szeptyckiego. Jest to jawna nieprawda, ponieważ błogosławiony Hryhorij w ogóle nie porusza kwestii osobowości Sługi Bożego Andreja, lecz prowadzi z nim bardzo wyważoną dyskusję, w oparciu o argumenty wykazując, ze swojego punktu widzenia, fałszywość i brak perspektyw wielu stanowisk i poczynań Metropolity. W rzeczywistości właśnie to stało się głównym źródłem rozdrażnienia pana Skoczylasa i jego licznych kolegów, a także w środowisku współczesnej hierarchii UGKC.

Taka niezdrowa reakcją na wnioski biskupa Chomyszyna świadczą o chorobie stereotypowego myślenia współczesnego społeczeństwa ukraińskiego i jej przewodniej warstwy – inteligencji, która polega na nadmiernej gloryfikacji i idealizacji niektórych postaci historycznych: wszystko, cokolwiek by oni nie robili – było genialne, a ich oponenci – to szkodnicy i wrogowie. Ale takie błędne podejście do wyjaśniania procesu historycznego prowadzi do deformacji naszej przeszłości, do kreowania fałszywych ideałów.

Anchor Po ukazaniu się książki „Dwa Królestwa” jesteśmy zmuszeniu przyznać, że Grecko-Katolicka Cerkiew w Galicji pierwszej połowy XX wieku była nie tylko Cerkwią Metropolity Szeptyckiego, ale także Cerkwią stanisławowskiego biskupa Hryhorija Chomyszyna i przemyskiego biskupa Jozafata Kocyłowskiego, którzy w nie mniejszym stopniu przyczynili się do jej pozytywnego rozwoju, a władyka Chomyszyn swoją gorliwą pracą apostolską w diecezji stanisławowskiej w wielu dziedzinach nawet znacznie wyprzedził duchowe osiągnięcia lwowskiej archidiecezji. I dlatego, z wyżyn swego ponad 40-letniego doświadczenia biskupiego, miał prawo i obowiązek, jak sam pisze, poddać analizie działalność Metropolity Andreja, co uczynił w swojej książce „Dwa Królestwa”. Przy tym w podsumowaniu biskup Hryhorij bardzo etycznie zauważa, że nie pretenduje do monopolu na prawdę, choć bierze odpowiedzialność za prawdziwość faktów, które podaje w książce, i na koniec poddaje pracę pod osąd historii i przyszłych pokoleń Ukraińców. A więc może warto, aby współcześni ukraińscy historycy nauczyli się tej sztuki prowadzenia debaty, której naucza nas w swej książce władyka Chomyszyn.

AnchorJednym głosem z panem Skoczylasem w niedawnym wywiadzie telewizyjnym w programie „Otwarta Cerkiew. Dialogi” wypowiedziała się Liliana Hentosz, uważana z autorytet w tej dziedzinie badaczka życia i działalności Sługi Bożego Metropolity Andreja Szeptyckiego. Także ona bezapelacyjnie poddała w wątpliwość autentyczność dokumentu-rękopisu błogosławionego Hryhorija, ale jednocześnie stwierdziła, że mimo to uznaje fakt jego istnienia, ponieważ przekonywała widzów, że biskup Chomyszyn napisał swoją pracę w pośpiechu, w stanie psycho-emocjonalnego napięcia i w afekcie, niedwuznacznie dając do zrozumienia, że mogło to się dokonać pod wpływem… sowieckich służb specjalnych. Wielka szkoda, że pani Hentosz jednak bardzo nieuważnie zapoznała się z książką „Dwa Królestwa”, ponieważ w podsumowującym rozdziale „Moje usprawiedliwienie” biskup Hryhorij stwierdza, że pisze swoją pracę w czasie II wojny światowej, jeszcze przed wkroczeniem Armii Czerwonej do Galicji w 1944 roku, i że nigdy nie ulegał presji, bez względu na jej źródło, lecz zawsze szedł w ślady Chrystusa, stał po stronie prawdy Bożej i mężnie bronił praw swojej Cerkwi i ludu.

Wielka szkoda, że wspomniani wyżej krytycy książki „Dwa Królestwa” i ich zwolennicy nie dostrzegli albo nie chcieli zrozumieć największej wartości wydania: jego otwartości i uczciwości, obecności w nim ogromnej ilości faktów i wydarzeń, dotychczas nieznanych nauce historycznej, jak również proroczych wniosków i przewidywań błogosławionego Hryhorija, które już się spełniły (na przykład 20-letnia kampania oczyszczania greckokatolickiego obrządku z tzw. latynizmów i pełnego ujednolicania z obrządkiem moskiewsko-synodalnym, przeprowadzona przez Gabriela Kostelnyka i Cyryla Korolewskiego wraz ze zwolennikami, prowadzącymi do zniszczenia Cerkwi greckokatolickiej na lwowskim pseudo-synodzie w 1946 r.) oraz spełniają się w chwili obecnej (wierzymy, że wprowadzony 100 lat temu nowy kalendarz cerkiewny władyki Chomyszyna wreszcie stanie się rzeczywistością w życiu współczesnej UGKC na Ukrainie).

AnchorWreszcie książkę „Dwa Królestwa” można porównać do analizy rentgenowskiej, do skanowania w formacie 3D, sytuacji społeczno-religijnej w Galicji, Polsce, Europie i Watykanie w pierwszej połowie XX wieku. Władyka Hryhorij nie pominął żadnego wydarzenia, zjawiska lub faktu w życiu jego Cerkwi i narodu, które poruszyły jego duszpasterskie serce i na które starał się odpowiedzialnie zareagować. Rękopis „Dwóch Królestw” został napisany przez autora w spokojnej i wyważonej tonacji, delikatnie i rozważnie, ale jednocześnie – ze zdecydowanymi i jednoznacznymi wnioskami, co było typowe dla prostolinijnego i szczerego charakteru biskupa Chomyszyna. I ten styl wzbudza pełne zaufanie do napisanego tekstu. Dlatego wielka szkoda, że nie chcą tego przyznać współcześni krytycy książki, wybierając najłatwiejsze, ale fałszywe z naukowego punktu widzenia stanowisko – zaprzeczenie wszystkiemu.

AnchorPodsumowując to, co zostało powiedziane powyżej, należy skonstatować przykrą sytuację i rozczarowujące tendencje we współczesnej ukraińskiej nauce historycznej, w szczególności na przykładzie jej stosunku do pojawienia się drukiem dokumentu historycznego – książki „Dwa Królestwa”. Tak więc, nawet nie okazując chęci zapoznania się z oryginałem rękopisu, wspomniani powyżej historycy i ich zwolennicy bezpodstawnie i kategorycznie oskarżają redaktorów o fałszerstwo. We współczesnym świecie naukowym, gdzie podstawą każdego badania naukowego jest autentyczna baza źródłowa, niezależnie od tego, czy ona się komuś podoba czy nie, takie totalitarne podejście do oceny dokumentu historycznego jest niedopuszczalne. Podobny autorytarny styl oceny badań naukowych panował chyba tylko w czasach stalinowskiego prokuratora Wyszyńskiego, kiedy głównym argumentem oskarżenia była fraza „nie czytałem, ale oskarżam…”


* * *

3 listopada w polskim Lublinie odbyła się prezentacja książki „Dwa Królestwa”, którą otworzyło słowo wstępne pana wojewody dr hab. Przemysława Czarnka, który do chwili wyboru na to wysokie stanowisko państwowe był profesorem KUL. Analizując książkę urzędnik [doktor habilitowany nauk prawnych, nauczyciel akademicki] szczególnie podkreślił, że opublikowana praca „Błogosławionego Biskupa Hryhorija Chomyszyna stanie się podstawą do popularyzacji jego myśli i nauki oraz doskonałą platformę porozumienia i pojednania między naszymi narodami”. Podczas prezentacji biskup Marian Buczek poinformował, że rękopis książki „Dwa Królestwa” Biskupa Chomyszyna pod koniec czerwca tego roku został zdeponowany w archiwum poważnego historycznego czasopisma „Nasza Przeszłość” w Krakowie, jego autentyczność została potwierdzona przez ekspertów i każdy z zainteresowanych badaczy może się z nim zapoznać w obecność depozytariusza.

Najprzewielebniejsi Biskupi! Mam szczerą nadzieję, że uciążliwa i niezdrowa sytuacja, która zaistniała wraz z pojawieniem się książki „Dwa Królestwa”, i zaplanowany proces sądowy nade mną, jako współredaktorem wydania, w oparciu o powyższe „argumenty” specjalistów UKU, nie umknie Waszej uwadze i nie dopuścicie do tego, aby we współczesnej UGKC dokonała się restauracja średniowiecznych metod walki z „odmiennością poglądów”, kiedy niewinnych osądzano kierując się nienawiścią i ślepa zemstą, a książki palono na stosach. Zwłaszcza gdy chodzi o bezcenny dokument historyczny cieszącego się w swoim czasie i nadal wielkim autorytetem biskupa, a obecnie Błogosławionego kapłana-męczennika Kościoła Katolickiego Hryhorija Chomyszyna, beatyfikowanego przez Świętego Papieża Jana Pawła II.

Z poważaniem — o. Ihor Pełehatyj,
zwolniony z pracy za udział w przygotowaniu publikacji książkowej „Dwa Królestwa” , eks-dyrektor i główny redaktor wydawnictwa „Nowa Zoria”, którego działalność w chwili obecnej jest w rzeczywistości zawieszona i sparaliżowana przez faktyczne bandyckie wrogie przejęcie.

 

 

Pogoda / Погода

Warszawa Варшава   
Krakow / Краків
Gdansk / Гданськ
Poznan / Познань
Lodz / Лодзь
Київ / Kijow
Львів / Lwow
Харків / Charkow
Одеса / Odesa
Донецьк / Donieck


CZYTAJ NAS W WYGODNYM FORMACIE

ЧИТАЙТЕ НАС В ЗРУЧНОМУ ФОРМАТІ