Inline pictures
Polska 23:58
Україна 00:58

Чи можливий пропольський український націоналізм?

Repin_Cossacks-e1496262450259-842x402.jpg

Протягом останніх трьох років ми багато чули про антиполонізм, який заполонив сучасних українців. Такі вісті напливали в цілому з інтернет-сторінок, які переважно не можна визнати за поважні, хоча часто їх серйозно сприймали особи, гідні поваги, зокрема, і такі як ксьондз Ісакович-Залеський. Однак такі інформації потрібно завжди верифікувати, оскільки сучасний український націоналізм, особливо цей радикальний з-під знаку полку Азов, не має антипольського вигляду. А навіть навпаки, хоча в питаннях історичної політики багато що нас з ними розділяє, все ж  вони прагнуть до посилення співпраці з поляками. Націоналістичний рух в Україні сьогодні поділений на кілька течій. Найбільш цікавим випадком є з певністю Азовський рух, такий демонізований з огляду на свою контраверсійну символіку. Який базується на полку Національної Гвардії Азов і (віднедавна) політичній партії Національний Корпус. Середовище, що об’єдналося в цьому русі, наперекір інформації з медіа, які симпатизують Кремлю, стало відомим багаторазовими пропольськими діями.

 Звернімо увагу на кілька з них. В березні 2015 року польський інтернет обійшла інформація, що солдат Азову, який є внуком польки, заявив про потребу відновлення Янівського кладовища у Львові. В лютому 2016 року азовці разом з польськими націоналістами виступили в обороні кам’яних левів на кладовищі Орлят, яких не хотіли дозволити поставити на старе місце міські депутати з Свободи. В січні цього року азовських рух офіційно засудив знищення польських пам’ятників в Гуті Пеняцькій і Биківні, а його активісти допомагали при відновлення цього останнього. До цього всього можна додати поточну діяльність, яку менше видно в медіа. Для прикладу, азовці активно співпрацюють з проукраїнськи налаштованою частиною польського націоналістичного руху, які діють в журналі «Штурм». Ця співпраця не витікає з якоїсь нераціональної симпатії азовців до Польщі. Причини є глибші, ідеологічні. Азовський рух виголошує необхідність побудови союзу держав Центрально-Східної Європи, що зробило би можливим опір як Москві, так і Берліну. В Україні часто таку концепцію називають Балто-Чорноморським блоком, хоча стала популярною і відома нам назва – Міжмор’я.

Азовці вже провели дві конференції проекту Інтермаріум, про які можна знайти багато інформації в інтернеті. В обидвох з них брали участь поляки, на них були присутні польські прапори. Також потрібно зауважити, на інтернет-сторінках, пов’язаних з середовищем, таких як портал Азов. Прес, неодноразово було висловлено підтримку антиросійській політиці Уряду ПіС, вбачаючи в ній надію на початок процесу побудови Міжмор’я. Можна знайти інтерв’ю в українських медіа, в яких азовці, включно з їх лідером Андрієм Білецьким, висловлюються в цьому руслі. Звідси можна зробити висновок, що є безсенсовними закиди їм щодо підступного формулювання такого меседжу виключно на польський ринок, як це пропонують деякі теоретики змов. Такі погляди знаходять також відображення і в програмних документах, як і Національного Корпусу, так і в «Національному пакті», який місяць тому підписали азовці разом з представниками інших націоналістичних партій. Потрібно також зазначити, що залишається недоказаною безпосередня ідентифікація цього середовища з «бандеризмом». Також описи «неонацистського» полку Азов вказують на надмірну заангажованість щодо його символіки, як і просто малообізнаності зі специфікою її  однозначно оригінальною ідеологією. Азовський рух декларує необхідність розпрацювання нових рішень для України, лишаючи в минулому старі програми. З історичних ідеологів українського націоналізму найбільше ціниться Миколу Сціборського. Діяча мельниківської фракції (яка була конкурентною бандерівській). Який був вбитий в 1941 році саме бандерівцями {помилка – пер.}.

Культ УПА і Бандери є серед азовців, які походять часто зі Східної та Центральної України, менш виразним, як в інших націоналістичних середовищах.

Тут потрібно зазначити, що повага щодо УПА сьогодні пов’язується з культом її боротьби проти комуністів, а не різанини поляків, що мало би бути зрозумілим кожній людині, яка коли-небудь стикалися з незалежницьки налаштованими українцями.

Що таке сучасний український націоналізм?

Чому погляди українських націоналістів такі суперечливі щодо польсько-українських стосунків? Можна знайти людей, які будуть шукати тут якусь змову. Деякі теорії щодо цього є навіть цілком сильно розвинутими. Для прикладу, в певних середовищах вже від 1990 року гуляє так звана «Ухвала Крайового Проводу ОУН», за якою українські націоналісти намагаються здійснити свої плани через баламучення польського суспільства. Ніхто ніколи вірогідним способом не ствердив автентичності цього «джерела». А в момент його так званого видання – навіть не існувало інституції з такою назвою. Може варто однак припустити, що поворот в поглядах українських націоналістів виник просто з здійснення найбільш очевидних висновків з ситуації на міжнародній арені? Україна сьогодні має одного ворога — Росію. З Польщею в України немає конфлікту стратегічних інтересів, а цілком навпаки – сьогодні у нас є багато спільних цілей на міжнародній арені. Ми не живемо в міжвоєнному двадцятилітті та часі Другої Світової війни, коли десятки тисяч квадратних кілометрів були населені одночасно поляками та українцями. В нас залишилася суперечка про історію, однозначно важка, але можлива для подолання. І в цьому напрямку іде сучасна українська геополітична рефлексія. Потрібно ствердити, що описувані тут тенденції також є характерними від якогось часу також для інших українських націоналістичних середовищ. Як пише Марек Войнар в «Новій конфедерації»: «Сьогодні ледь не вся українська крайня правиця постулює вектор закордонної політики, який передбачає тісну співпрацю з польською державою».

Постулати побудови блоку Міжмор’я можемо знайти в медіах «Правого Сектору». Ігор Загребельний, свого часу головний ідеолог руху, віддавна включився в популяризацію союзу країн між Балтикою і Чорним Морем. Загребельний чітко висловлюється за зближення польської і української наррації, основуючись на ідеях І Речі Посполитої, яку також активно співтворили і предки сучасних українців.

Потрібно зауважити, що це є певною новизною в публіцистиці українських націоналістів, які ще недавно дивились на Польщу тільки в категоріях історичного окупанта.  Мислення Загребельного опирається на спільний міф Міжмор’я, яке повинно бути оплотом традиційних цінностей, які виступають проти ліберального Заходу та пострадянської Росії. Подібні погляди виголошують навіть представники УНА-УНСО, діячі якої два десятки років тому збивали польські написи на кладовищі Орлят.

В 2012 році Анатолій Шолудько, один з лідерів цієї партії, ствердив, що одна слов’янська держава могла б врівноважити впливи Німеччини і Росії., маючи на увазі союз Польщі та України. Сьогодні Шолудько мешкає в Польщі і активно діє на користь зближення народів, в тому числі популяризуючи спадщину отамана Симона Петлюри. Навіть Свобода, яка провела не одну антипольську акцію, сьогодні офіційно висловилася за союз з Польщею і побудову Балто-Чорноморського блоку. Хоча приходиться ствердити, що поведінка багатьох її діячів не сприяє атмосфері польсько-українського зближення. З іншої сторони, потрібно ствердити, як сказано було вище, таким діям чинять спротив активісти азовського руху.

Чи можуть існувати пропольські «бандерівці»?

Є засадничим питання, від якого часу можемо спостерігати ріст пропольських симпатій серед українських націоналістів? Певною точкою відліку тут була, як стверджують самі українці, Помаранчева революція 2004 року. Коли участь поляків в спонтанній і масовій допомозі українським незалежницьким прагненням був на Дніпрі дуже видною. Такий досвід змінив стан ситуації 90-х років, які були відомими конфліктами на кшталт того, що вівся навколо кладовища львівських Орлят, з яким були пов’язані антипольські виступи націоналістів з УНА-УНСО. Подібна ситуація була і з революцією на Майдані на переломі 2013-2014 років, хоча дуже швидко почали бути видними розколи в польській суспільній думці. Роль «Волинської різні», яка росла в польській історичній свідомості, з певністю дала основу для просто антиукраїнських голосів, і не тільки тих, які заперечують необхідність польської допомоги для Києва, але і тих, які намагаються витворити цілком неправдивий образ українця, як людини, яка надалі горить бажанням вбивства і біологічно ненавидить поляків.

Тут описана тенденція не значить, що раптом в Україні всі налаштовані антипольськи націоналісти раптом запалали до нас любов’ю. З певністю і надалі в складі націоналістичних організацій будуть і шовіністи. Проте важливо відчути тренди, певні широко здійснювані зміни. А такі сьогодні є очевидними, і можна їх зібрати в такому твердженні: український націоналізм, який навіть виростає з антипольської традиції, не становить антипольської ідеології в контексті сучасності. Так виглядає, що в обговорюваному контексті головним завданням патріотичного руху в Польщі буде розпрацювання бачення стосунків з Україною, які опираються з однієї сторони на твердому відстоюванні польської рації історичної політики, а з іншої – такими, які не підлягають істеричним закликам. Як доводять всякі дослідження, українці є сьогодні народом, налаштованим дуже пропольськи (в рейтингах симпатій ми займаємо перше місце, перед білорусами). А все вказує на те, що ця тенденція впливає також і на українську правицю. І це незважаючи на історичні суперечки. Наш регіон, як і сама наша Вітчизна, неодноразово страждали через звуження політики до історичних сентиментів. Навіть якщо такі були морально обґрунтовані. Побудова змістовної польської позиції в регіоні неможлива без тісної співпраці з сусідами з подібним потенціалом.  Але це не змінює наш (ніхто не заперечує, що слушний) заклик пам’яті про жертви бандерівської біснуватості. Здається, що з рештою в подібному керунку почали йти думки самих українських націоналістів. І це є шанс, який ми не можемо проґавити.

Слово про Міжмор’я в контексті українських націоналістичних рухів.

27-28 квітня відбулася друга конференція, присвячена співпраці  в рамках Міжмор’я, яка була організована Національним Корпусом – новою формацією на політичній мапі України. Потрібно ствердити, що цей рух виник на базі добровольчого батальйону Азов і волонтерських структур, які підтримували цей батальйон. Є цікавою подібність символіки як другої так і першої конференції до ягеллонської символіки. Варто звернути увагу на втягнення до проекту скандинавських країн, які вже творять добре організовану спільноту під назвою Скандинавська Рада. Можливо це є ехо проекту, який народився в головах польських політиків після смерті Стефана Баторія? А власне через обрання на трон Зигмунта ІІІ Вази відбулося втягнення Швеції до Речі Посполитої обидвох народів? В кожному разі, тут точно промовляє економічний прагматизм.

Ми пам’ятаємо в 2014 році стривожені статті про відродження фашизму в Україні. Фотографії хлопців з тату і з символами нацизму і бандерівщини заливали Інтернет. Може бути, що комусь було важливо скомпрометувати ідею незалежності України як і її орієнтацію на Захід. Для цього були вжиті дії, щоб показати, що в рядах оборонців України широко представлений крайньо-правий елемент, представники субкультури скінхедів (хоча всіх їх всюди достатньо). А навіть те, що навіть такі крайні елементи відчувають зараз шанс вийти з андеграунду і широко себе презентувати суспільству, з чого ніби виникли батальйони Айдар, ОУН і власне – Азов.

Однак минуло два роки і виявилося, що ті, кому було приписано роль чергових фашистів, замість висувати територіальні претензії до сусідів, зацікавилися відомими з історії ідеями Міжмор’я. А в своїй політичній програмі хочуть поміняти існуючу політичну систему парламентсько-президентської демократії цілком не на коричневу диктатуру, а навіть більше розширену «націократію». В програмі Національного Корпусу, наприклад, передбачено постулат прямих виборів суддів в районних судах.

Звідси висновок – молодіжні рухи є пластичними і в процесі розвитку можуть змінювати своє ідейне обличчя, шукати вирішень, які щонайменше не вимагають революції і жертв. Цікаво, що  поняття народу-«нації» також зазнало змін. Це вже не є спільнота, пов’язана «кров’ю». Але більше культурою, інтересами, і лояльністю до української державності. Навіть мова не є сьогодні визначенням українськості, оскільки в Національному Корпусі багато російськомовних українців зі Сходу. Питання раси не є сьогодні складником ідеології. В рядах Азова можна побачити багато осіб татарського походження.

Що означає Міжмор’я для національних середовищ в Україні?

Перша конференція, яка була присвячена Інтермаріуму-Міжмор’ю, скеровувалася на створення в ідеологічному сенсі альтернативи для існуючих в Європі блоків і організацій, які забезпечують військову безпеку і вільну торгівлю. Було запрошено представників з багатьох країн і з широким спектром поглядів. Зокрема, були присутні представники Хорваті, Латвії, Литви, Естонії та Білорусії.

Польська сторона була репрезентована представниками середовищ національного табору, зокрема Інституту імені Романа Рибарського, редакції «Національної політики» і «Штурму», які піднімали питання про наповнення змістом проекту Міжмор’я в духу того,  де б Міжмор’я не було б альтернативою, а компонентом для існуючої архітектури безпеки в регіоні, платформою, яка поглиблює співпрацю не тільки в політичному, але передовсім в економічному, науковому, культурному напрямку. Міжмор’я може стати компонентом, який підтримує східний фланг НАТО для поширення зони безпеки, стабільності та економічного розвитку на країни, які залишилися поза існуючими в Європі організаціями, такими як ЄС, ЄЕС і НАТО.

Під час другої конференції Інтермаріум такі пункти були враховані в наступних виступах і презентаціях, окрім співпраці в царині безпеки з’явилися також економічні ідеї. Стверджувалося, що існують невикористані синергії співпраці, запуск яких допоможе цілому регіону в збільшення своєї конкурентоздатності. 

Поляки цього разу поділилися своїм досвідом, пов’язаним з питанням безпеки, зокрема – нової формації територіальної оборони, обговорено інституційні знаряддя для фінансування важливих для регіону інфраструктурних проектів. В своїй презентації представник інституту імені Романа Рибарського представив концепцію Банку Міжмор’я, Фонду Міжмор’я і Фонду Солідарності.

Інший представник Польщі з Литви ознайомив учасників конференції з проблематикою польської меншини в Литві.  Ця ситуація на загал була сприйнята з розумінням того, що без взаємної емпатії і бажання розв’язувати проблеми буде важко створити атмосферу для розвитку насправді важливих економічних проектів. Ця конференція показала, що з’явилося ширше розуміння регіональних ініціатив. Не може не тішити, що найсильніші організації українських націоналістів вже сьогодні відчувають потребу в співпраці в регіоні, а не прагнуть до ескалації конфліктів з сусідами. 

А яка ситуація з нашими головними політичними течіями? Недавно відбулася цікава подія, — наші менеджери, що відповідальні за інфраструктуру транспортування нафти, зустрілися зі своїми українськими партнерами.

Темою зустрічі була можливість продовження нафтопроводу Гданськ-Плоцьк-Адамів до Бродів, де б відбулося з’єднання. Нажаль, виявилося, що обидві сторони не дійшли порозуміння здається з вини польських переговорників. Ця зустріч не була широко коментована в медіа через перекриття його іншим повідомленням, пов’язаним з польсько-українськими стосунками, а саме – подією щодо розібрання самовільно поставленого на православному кладовищі в Грушовицях 23 роки тому пам’ятника вбитих боївкарів УПА.

Польські і українські медіа були зайняті цим цілий тиждень. Видно, що попри багато жестів із сторони як польських так і українських політичних чинників, до реалізації стратегічних проектів не доходить, або їх реалізація дуже спізнюється. Міжмор’я буде успішним тільки тоді, коли буде мати широку підтримку в суспільствах його можливих країн-членів. Тому варто брати участь в ніби нішових ініціативах, але які додають в побудову доброї атмосфери для проекту, який може принести користь як Польщі, так і всім країнам регіону. Якщо буде відповідна суспільна думка, то ніякі дії зовнішніх і внутрішніх ворогів не зупинять процесу поєднання того, що силами  сусідніх країн було знищено і повинно було ніколи не відродитися.

Ми не можемо змінити історії, але ми можемо потурбуватись про краще майбутнє.

 

Маріуш Патей, директор Інстиуту імені Романа Рибарського.

Якуб Сємьонтковскі, головний редактор «Національної політики»

Dziennik Nnarodowy

переклад Інформаційний центр "Міжмор'я".

 

 

Pogoda / Погода

Warszawa Варшава   
Krakow / Краків
Gdansk / Гданськ
Poznan / Познань
Lodz / Лодзь
Київ / Kijow
Львів / Lwow
Харків / Charkow
Одеса / Odesa
Донецьк / Donieck


CZYTAJ NAS W WYGODNYM FORMACIE

ЧИТАЙТЕ НАС В ЗРУЧНОМУ ФОРМАТІ