Inline pictures
Polska 13:45
Україна 14:45

Польсько-українське порозуміння: від історії до футурології

14956499_1116065825174652_6539825657553779366_n.jpg

Страсті після фільму «Волинь» спадають, а відповідно з’являється шанс, що Київ та Варшава почують голос експертів. «Прагматизм, економічна співпраця та вихід поза орбіту історичних інтерпретацій», — саме такі думки пролунали підчас міжнародного круглого столу «У пошуках невтраченого порозуміння: культурні колізії як форма польсько-українського діалогу», що був організований Центром суспільних досліджень "Український меридіан" у партнерстві з Інтернет-порталом "POLONEWS" 3 листопада 2016 року в Києві.

В обговоренні прийняли участь: Дмитро Левусь — директор Центру "Український меридіан";  Володимир В’ятрович — голова Українського інституту національної пам’яті України; Олексій Панич — провідний науковий співробітник видавництва "Дух і літера"; Володимир Цибулько — поет, перекладач, народний депутат України 4-го скликання та інші митці та громадські діячі. Олександр Маслак – експерт аналітичної групи Рубікон, Роман Коршук – доцент кафедри політичних наук Київського національного університету Тараса Шевченка, Тарас Кононенко – в.о. завідуючого кафедри філософії Київського національного університету Тараса Шевченка, Дмитро Савченко – письменник, Павло Жовніренко – директор Центру стратегічний досліджень.

Лукаш Адамський – віце-деректор Російсько-польського центру примирення та прозуміння, Казімеж Вуйчицький – політолог, Варшавський університет, Маріуш Патея – директор Інститут Романа Рибарськего.

Обговорення нинішнього стану україно-польських стосунків розпочалось з діогнозування їхнього стану.

"Можна говорити про певну, якщо не кризу в українсько-польських відносинах, то скоріше мова повинна йти про певний перегляд, який має відбутися у цих відносинах", — сказав Дмитро Левусь.

На його переконання, на українсько-польські відносини надто сильно впливає минуле: "Нібито все гаразд в офіційних відносинах, незважаючи на ці непорозуміння, прийняті спільні резолюції парламентами, нібито йде діалог у контексті російської агресії щодо України, але, як на мене, відсутнє порозуміння".

Маріуш Патея – директор Інститут Романа Рибарськего – зазначив, що нині порозуміння в польсько-українських відносинах є важливими для успішного розвитку обох народів.

«Безперечно, зараз як для України так і для Польщі необхідною є співпраця у всіх галузях, своєрідна синергія. Для бізнесу потрібен добрий клімат, в першу чергу в транзиті газу, розвитку транспортної інфраструктури. Від цього залежить наш розвиток. Наші спільні вороги знають про це і намагаються перешкодити, щоб не створився новий сильний союз. Для цього з зовні ведеться потужна пропаганда, використовуються різні інструменти щоб розпалити між нашими народами ненависть на побутовому рівні. Українців називають бандерівцями та фашистами, які становлять загрозу для поляків…Успішний розвиток наших народів залежатиме від того, чи зможемо ми віднайти міцну основу нашим відносинам. Таким підґрунтям може слугувати меморандум про партнерство, який необхідно пропагувати в наших двох країнах… Хочу підкреслити, найважливішим пунктом сьогодення має бути економічна співпраця. Польща і Україна має розпочати тіснішу економічну та мілітарну співпрацюю», — пояснив Маріуш Патея

Польський експерт уточнив, що жодна політична сила Польщі не висуває територіальних претензій до України, але емоційність наших народів перешкоджає прагматичній співпраці. Проте, нашим народам варто дивитися не в минуле, а в майбутнє, турбуючись про те, які держави ми залишимо в спадок нашим дітям.

Голова Українського інститут національної пам’яті Володимер Вятрович підтвердив тезу поляка, що історія відграє значну роль в політичному житті Польщі і політики часто-густо спекулюють на минулому заради політичних зисків. “На жаль, значна частина польських політиків розглядає історію, зокрема історію українсько-польського протистояння, як дешевий резервуар для здобуття дешевих політичних дивідендів, і власне, вони почали розкручувати це питання. Я переконаний, що російська пропаганда відіграє в цьому важливу роль, але точно не вирішальну”, — сказав В’ятрович.

Польський політолог та дисидент Казімеж Вуйчицький закликав шукати спільності та визнав, що помилки допускали обидві сторони.

«Ухвала Сему була помилкою, але ваш закон героїзації УПА у день візити Броніслав Комороського до Києва теж був помилкою», — сказав польський професор.

Віце-директор Польсько-російського центру діалогу та взаєморозуміння Лукаш Адамський описуючи стан україно-польських стосунків зазначив, що на сьогодні існує певний конфлікт історичних пам’ятей між Польщею та Україною, але динаміка стосунків є позитивною, адже останні соціологічні дослідженні показують, що симпатії поляків до українців зросли. Лукаш Адамський закликав відходити від емоційних оцінок, зокрема, щодо фільму «Волинь» і сприймати його, як твір мистецтва, який має конкретного автора, а не документальну стрічку чи інструмент пропаганди.

Філософ Олександре Маслак зазначив, що дебати про польсько-українські відносини не можуть перебувати у заручниках істориків, адже історичний діалог Польщі та України так чи інакше входять у сферу двох конфліктних історичних міфологій. При чому, під історичним міфом тут розуміється не вигадана чи брехлива історія, а певний тип оповідання про минуле, який не потребує додаткової верифікації, і завжди сприймається як певна символічна, емоційно забарвлена, фактично сакральна істина. Спроба підійти до міфу із раціональним мірилом дуже часто може сприйматися як його профанація. Тим більше коли йдеться про масові жертви.

«Історики сперечаються не про факти (хоча й про факти іноді теж),а про обумовлені міфами інтерпретації. В Україні все більш усталюється історичний міф боротьби ОУН-УПА за незалежність . Для Польщі не менш важливу роль відіграють міфи, пов'язані з Другою світовою —  про Варшавське повстання та ті ж  події на Волині. По суті, українська та польська історична міфологія Другої світової та двох попередніх десятиліть вступають у конфлікт. Саме тому важко досягти згоди на полі історії. Тому, трохи загостривши, висловлю думку, що польсько-українським стосунками мають займатися футурологи. Ми повинні говорити насамперед про майбутнє. Оскільки наступні десятиліття ставлять перед країнами Балто-Чорноморського регіону серйозні виклики. На які поодинці вони відповісти не зможуть. Звісно, це не відміняє важливості діалогу професійних істориків. Але нам не варто перебільшувати можливу результативність їх роботи для українсько-польської співпраці. Хоча, варто створити, наприклад, "меморіальну" комісію, яка б займалася впорядкуванням та доглядом за українськими похованнями в Польщі, і польськими похованнями в Україні. Стосуватися це також повинно військових поховань. Як і поховань жертв подій 1940-х по обидва боки кордону. Робота такої комісії зняла б багато проблемних питань. Можливо, спільна робота істориків вирішила б у дальшій перспективі ще якісь історичні суперечки. Але, головне над чим повинні сьогодні спільно працювати українці і поляки — це співпраця в сфері економіки, енергетичної безпеки, розвитку нових технологій, оборони, інформаційного обміну, культури і т.п. Ті сфери, які можуть забезпечити суб'єктність регіону в наступні десятиліття», — пояснив Олександр Маслак.

Доктор філософських наук Тарас Кононеко зазначив, що словосполучення «український націоналіст» використовуються, як «маркер ненависті» або «софізм ненависті». Це пов’язано, в першу чергу, з тим, що всі учасники сучасного польсько-українського дискурсу є вихованцями радянської системи освіти. Саме марксистсько-ленінська традиція привила як українським, так і польським політикам схильність сприймати та оцінювати світ загальними категоріями, збірними поняттями – «націоналіст», «ворог народу» і т.п. Такий підхід може сіяти тільки ворожнечу. Відповідальність за злочини, в тому числі й ті що сталися давно, є індивідуальною. Ні народ ні група людей не може бути злочинцем. Тому для віднайдення порозуміння як полякам, так і українцям, варто змінити оптику міжнаціонального дискурсу та визначити конкретних злочинців, які вчиняли злочини, а такі є як з однієї так і з іншої сторони. Це дозволить в майбутньому уникати напруження та надасть міжнаціональним відносинам конструктиву.

Підводячи підсумки учасники круглого столу зазначили, що Києву бракує не формальних громадсько-політичних контактів з Варшавою. Експерти були одностайні, що в політичних та історичних дебатах слід оперувати конкретними іменами, а не узагальнювати, що всі «українські націоналісти» або УПА та ОУН були вбивцями та злочинцями. Експерти зазначили, що польсько-український діалог має виходити поза межі вузького кола істориків, контакти Варшави і Києва мають ґрунтуватися на постійному збільшені кількості поінформованості один про одного.

 

Євгеній Білоножко

Emocje po filmie „Wołyń” z wolna ustępują, a więc pojawia się szansa, że zarówno Kijów, jak i Warszawa usłyszą głos ekspertów. „Pragmatyzm, współpraca ekonomiczna oraz wyjście poza orbitę interpretacji historycznych” — właśnie takie tezy rozbrzmiewały podczas międzynarodowego okrągłego stołu, zorganizowanego przez Centrum badań społecznych „Ukraiński Merydian” wraz z portalem internetowym „POLONEWS”, jaki odbył się 3 listopada 2016 roku w Kijowie, pod hasłem: „W poszukiwaniu nieutraconego porozumienia: kulturowe kolizje jako forma dialogu polsko-ukraińskiego”.

W obradach wzięli udział: Dmytro Lewuś — dyrektor Centrum „Ukraiński Merydian”; dr Wołodymyr Wiatrowycz — prezes Ukraińskiego Instytutu Pamięci Narodowej; prof. Oleksy Panycz — czołowy współpracownik wydawnictwa „Duch i litera”; Wołodymyr Cybulko — poeta, tłumacz, poseł do parlamentu Ukrainy IV kadencji oraz wielu innych artystów i działaczy społecznych, w szczególności zaś: dr Oleksandr Maslak — ekspert grupy analitycznej Rubikon, dr Roman Korszuk – docent katedry nauk politycznych Kijowskiego Uniwersytetu Narodowego im. Tarasa Szewczenki, Dmytro Sawczenko — pisarz, dr Pawło Żownirenko — dyrektor Centrum badań strategicznych, dr Łukasz Adamski — wicedyrektor Polsko-Rosyjskiego Centrum Dialogu i Porozumienia, a także dr Kazimierz Wójcicki — politolog z Uniwersytetu Warszawskiego oraz Mariusz Patey — dyrektor Instytut Romana Rybarskiego. Obrady na temat ukraińsko-polskich stosunków rozpoczęły się od postawienia diagnozy aktualnego stanu owych relacji.

„Można powiedzieć o pewnym kryzysie w polsko-ukraińskich relacjach, a raczej nawet należy skoncentrować się na przeglądzie istniejących relacji” – powiedział Dmytro Lewuś.

Jego zdaniem, na współczesne relacje ukraińsko-polskie zbyt intensywny wpływ wywiera przeszłość: „Wygląda na to, że w relacjach oficjalnych jest wszystko w porządku. Abstrahując od pewnych nieporozumień, mamy przecież przyjęte przez parlamenty obu krajów wspólne rezolucje, pozornie prowadzone są też rozmowy dotyczące agresji rosyjskiej na Ukrainę, jednak, moim zdaniem, prawdziwego porozumienia nie ma”.

Mariusz Pateja – dyrektor Instytut Romana Rybarskiego – zwrócił uwagę na to, że porozumienie polsko-ukraińskie jest niezwykle ważne dla pomyślnego rozwoju obojga narodów.

„Niewątpliwie, obecnie tak dla Ukrainy, jak i dla Polski niezbędna jest współpraca we wszystkich dziedzinach, swoista synergia. Biznes potrzebuje pozytywnego klimatu, w pierwszej kolejności gdy chodzi o tranzyt gazu czy rozbudowa infrastruktury drogowej. Od tego uzależniony jest cały nasz rozwój. Nasi wspólni wrogowie wiedzą o tym i starają się przeszkodzić, aby nie doszło do stworzenia nowego silnego związku. W tym celu na zewnątrz prowadzona jest wzmożona propaganda, wykorzystywane są różne narzędzia, aby wzbudzić między naszymi narodami nienawiść na poziomie egzystencjalnym. Ukraińców nazywa się banderowcami i faszystami, którzy jakoby stanowią zagrożenie dla Polaków… Skuteczny rozwój naszych narodów zależy od tego, czy będziemy mogli odnaleźć mocną podstawę dla naszych relacji. Ową podstawą może być memorandum o współpracy, które warto propagować w obu naszych krajach… Chcę również podkreślić, że najważniejszym dziś punktem musi być współpraca ekonomiczna. Polska a Ukraina muszą podjąć bardziej ścisłą współpracę ekonomiczną i militarną” — tłumaczył Mariusz Pateja.

Polski ekspert zaznaczył również, że żadna siła polityczna w Polsce nie wysuwa dziś żadnych roszczeń terytorialnych wobec Ukrainy, ale emocjonalność naszych narodów przeszkadza pragmatycznej współpracy. Naszym narodom nie należy oglądać się na przeszłość, lecz patrzeć w przyszłość, martwiąc się o to, w jakim stanie te nasze kraje odziedziczą po nas nasze dzieci.

Prezes Ukraińskiego Instytutu Pamięci Narodowej, dr Wołodymyr Wiatrowycz, potwierdził tezy Polaka, iż historia odgrywa znaczącą rolę w życiu politycznym Polski i politycy dość często spekulują przeszłością w celu osiągnięcia politycznych korzyści. „Niestety, znaczna część polskich polityków rozpatruje historię, zwłaszcza ukraińsko-polskie napięcia, jako swoisty rezerwuar tanich politycznych dywidend, i to właśnie oni zaczęli kwestie te podnosić i je rozwijać. Jestem pewien, że rosyjska propaganda odgrywa w tym dość ważną, choć z pewnością nie decydującą rolę” — stwierdził Wiatrowycz.

Polski politolog i dysydent dr Kazimierz Wójcicki zachęcał do poszukiwania punktów wspólnych oraz przyznał, że błędy popełnione zostały po obu stronach.

„Uchwała Sejmu była błędem, ale błędem było również uchwalenie prawa do nadawania tytułu bohatera bojownikom UPA w dzień wizyty Bronisława Komorowskiego w Kijowie” — stwierdził polski profesor.

Wicedyrektor Polsko-rosyjskiego Centrum Dialogu i Porozumienia dr Łukasz Adamski, opisując stan polsko-ukraińskich relacji, zaznaczył, że owszem — obecnie istnieje pewien konflikt pamięci historycznej między Polską a Ukrainą, lecz ogólnie dynamika relacji jest pozytywna, na co wskazują choćby ostatnie badania socjologiczne, z których wynika, iż sympatia Polaków wobec Ukraińców się zwiększyła. Łukasz Adamski zachęcał do tego, aby odrzucić emocjonalne oceny, zwłaszcza dotyczące filmu „Wołyń” i odbierać go jako dzieło artystyczne, dzieło konkretnego autora, nie zaś jako film dokumentalny czy narzędzie propagandy.

Z kolei filozof dr Alexander Maslak wyraził pogląd, iż debata historyczna na temat stosunków polsko-ukraińskich nie może być wykorzystywana jako przedmiot targów czy zakładów. Dialog historyczny w Polsce i na Ukrainie odbywa się na podstawie dwóch sprzecznych ze sobą mitów. Ponadto, historyczny ów mit nie odnosi do wymyślonej czy fałszywej historii, lecz jest pewnego rodzaju opowieścią o przeszłości, która nie wymaga dodatkowej weryfikacji i zawsze postrzegana jest w kategoriach symbolizmu, emocji, a w rzeczywistości – tak zwanej świętej prawdy. Każda próba wymyślenia czegoś pośrodku postrzegana jest jako przekleństwo. Zwłaszcza jeśli chodzi o masowe ofiary.

"Historycy sprzeczają się nie tyle o fakty (choć czasami kłótnia dotyczy również samych faktów), lecz o mity i o interpretacje. Na Ukrainie coraz silniej utrwala się mit UPA jako organizacji, która wałczyła o niepodległość. W Polsce natomiast istnieją własne mity związane z II Wojnę Światową, jak choćby Powstanie Warszawskie lub wydarzenia na Wołyniu w roku 1943. W rzeczywistości mamy do czynienia z konfliktem ukraińskiego i polskiego mitu historycznego. Właśnie dlatego tak trudno porozumieć się historykom, może więc stosunki polsko-ukraińskie warto byłoby powierzyć futurystom, futurologom. Musimy rozmawiać o przyszłości. W pojedynkę kraje basenu morza Bałtyckiego i Czarnego nie uporają się wyzwaniami przyszłości i komplikacjami przeszłości. Rzecz jasna, nie neguje to znaczenia dialogu z udziałem profesjonalnych historyków. Ale nie należy przeceniać potencjalnego wpływu ich pracy na współpracę polsko-ukraińską. Uważam że warto na przykład stworzyć komisję o nazwie "Memoriał", która zajmie się uporządkowaniem i pielęgnacją grobów ukraińskich w Polsce i polskich na Ukrainie. Ktoś powinien pamiętać o grobach wojskowych, o mogiłach ofiar wydarzeń z lat 40-tych po obu stronach granicy. Owa komisja mogłaby się przyczynić do usunięcia wielu problemów. Jednak obecnie najważniejsza jest współpraca w sferze gospodarki, bezpieczeństwa energetycznego, rozwoju nowych technologii, obronności, wymiany informacyjnej, kultury etc. Te obszary, które mogą zapewnić podmiotowość regionu w nadchodzących dziesięcioleciach" — powiedział dr Alexander Maslak.

Profesor Taras Kononenko zauważył, że zbitka słów „ukraiński nacjonalista” wykorzystuje się jako swojego rodzaju „marker nienawiści” albo „sofizmat nienawiści”. Wynika to przede wszystkim z faktu, że niemal wszyscy uczestnicy polsko-ukraińskiego dyskursu wychowani zostali w radzieckim systemie edukacyjnym. To właśnie tradycja Marksistowsko-leninowska przyczyniła się do utrwalenia tak u ukraińskich, jak i u polskich polityków pewnych skłonności do postrzegania i oceniania świata według kategorii ogólnych, uogólnionych pojęć, typu „nacjonalista”, „wróg ludu” itp. Takie podejście skutkuje jedynie wrogością. Odpowiedzialność za zbrodnie, w tym również za te, które popełnione zostały dawno temu, jest zawsze indywidualna. Ani naród, ani grupa ludzi nie może występować z piętnem przestępcy. Dlatego w celu „odzyskania porozumienia” zarówno Polakom, jak i Ukraińcom warto byłoby zmienić optykę dyskursu i wyodrębnić konkretnych sprawców — tych, którzy dopuścili się zbrodni, a takich przecież znamy zarówno po jednej, jak i po drugiej stronie. To pozwoli w przyszłości uniknąć napięć i zapewni większą konstruktywność w relacjach międzynarodowych.

Reasumując: uczestnicy okrągłego stołu doszli do wniosku, iż istnieje deficyt nieformalnych społecznych i politycznych kontaktów między Kijowem i Warszawą. Eksperci byli zgodni co do tego, że w debatach politycznych i historycznych należy posługiwać się konkretnymi nazwiskami, nie zaś uogólnieniami w rodzaju, że wszyscy „ukraińscy nacjonaliści” albo całe OUN/UPA — byli zbrodniarzami i mordercami. Eksperci zaznaczyli też, iż polsko-ukraiński dialog powinien wyjść poza wąskie kręgi historyków. Kontakty Warszawy i Kijowa muszą opierać się na ciągłym przepływie informacji, na lepszej wzajemnej wiedzy o sobie.

Eugeniusz Biłonożko

 

Pogoda / Погода

Warszawa Варшава   
Krakow / Краків
Gdansk / Гданськ
Poznan / Познань
Lodz / Лодзь
Київ / Kijow
Львів / Lwow
Харків / Charkow
Одеса / Odesa
Донецьк / Donieck


CZYTAJ NAS W WYGODNYM FORMACIE

ЧИТАЙТЕ НАС В ЗРУЧНОМУ ФОРМАТІ