Inline pictures
Polska 10:20
Україна 11:20

UKRAIŃSKA ODPOWIEDŹ NA WOŁYŃ: ASYMETRIA CZY NIEADEKWATNOŚĆ?

ukrai-ska-odpowied-na-wo-y-asymetria-czy-nieadekwatno-6631_XL.jpg

Заява-звернення Верховної Ради України у відповідь на резолюцію Сенату та Сейму Польщі щодо Волинської трагедії вкотре розділила наше суспільство. М’які формулювання українських політиків одні вважають виявом глибокої мудрості, інші — ганебної нерішучості та конформізму.

ВР вважає, що «односторонні політичні оцінки історичних подій несуть високий ризик спричинення конфліктів між нашими суспільствами і державами та сприяють подальшій радикалізації як українського, так і польського суспільств». Зокрема, нардепи вказують, що ухвалення постанов супроводжувалося «антиукраїнською акцією» з нищенням українських пам’ятників на території Польщі, атаками на учасників релігійних та культурних заходів тощо.
 
Верховна Рада також звертає увагу на те, що розпалювання антиукраїнських настроїв розгортається в момент найбільшої вразливості Української Держави, яка перебуває у стані війни з Російською Федерацією.
 
«Єдиний шлях до примирення і поєднання між українським та польським народами лежить через спільне пізнання фактів та обставин історії, встановлення персональної відповідальності за злочини проти людяності та воєнні злочини і християнське прощення», — ідеться у заяві.
 
Щоб з’ясувати, наскільки така редакція заяви ВРУ відповідає загальним настроям і яке матиме значення для українсько-польського діалогу, Z перепровадив невелике опитування серед експертів.
 
Україністка, професорка НаУКМА, голова Товариства промоції української культури в Польщі
Оля ГНАТЮК:«Як не назвати злочин злочином, то складно визволитися з полону»

 
Постанова ВР у відповідь на рішення польського Сейму, вочевидь, була необхідною. На мою думку, ця відповідь не лише знижує градус дискусії, а й вказує певний шлях. Політики хай займаються політичними питаннями, історики — історичними. На практиці таке рідко коли буває, але було б непогано, якби люди, зокрема, а може, й в першу чергу політики, знали межі своєї компетентості.

Крім постанови ВР, прозвучала останньо пропозиція спікера Андрія Парубія під адресою парламентів Польщі та Литви визнати 17 вересня днем пам’яті жертв радянської аґресії. Мені здається, саме цей шлях — незалежно від того, чи приєднаються до такої ініціативи парламенти Польщі та Литви — є більш відповідним.
 
В Україні ще не вповні усвідомлюють, що радянська влада була окупаційною, що жертвами аґресії 1939 року були сотні тисяч мешканців Західної України. Міф "Золотого вересня" — один з тих міфів, який не відпускає з полону, мовляв, це радянській владі українці завдячують своє об’єднання. Насправді радянській владі мешканці України завдячують передовсім терор, голод і страх. Звісно, це в жодному разі не означає, що нічого іншого, гідного уваги і пам’яті, між 1917 та 1991 роком не трапилось. Але поки не назвати злочин злочином і не вшанувати пам’яті тисячів жертв, дуже складно визволитися з полону.
 
Завідувач відділу історії України 20–30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України НАНУ
Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ: 
«Думаю, що все більш-менш тепер «втрясеться»


Те, що зробили обидві палати польського парламенту, залишиться чорною плямою на польсько-українських відносинах. Сьогодні у Польщі керують політичні сили, для яких ці питання є важливими, і вони їх порушують. Існує прошарок польських екстремістів, які вважають, що Україна зараз перебуває у такому становищі, коли можна зробити те, про що вони давно вже мріяли.
 
Українські депутати вирішили залишити історичні проблеми на розсуд істориків. Верховна Рада прийняла компромісний проект. Зокрема, рішуче засудила польську резолюцію. Це добре. Але все інше пішло так… Нема там рішучості.
 
Власне кажучи, це результат домовленості між обома президентами: голови держав домовилися відсунути історичні питання (пан Кульчицький має на увазі порозуміння між Петром Порошенком та Анджеєм Дудою, досягнуте під час приїзду польського президента до Києва на День Незалежності. — Z).
 
У нас є різноманітні зв’язки з поляками, на кількох рівнях, щоб продовжити цю розмову. Будемо на конференціях, на симпозіумах це розглядати, якось домовлятися. Але все вже було, про все вже домовилися. Всі чудово знають, що де трапилось, і були відповідні репресії з боку українців і з боку поляків — все це опубліковано, «пронумеровано». На ті події треба дивитися з дистанції, збоку: все це відбувалося досить давно, в умовах, коли поляки і українці були ворогами, тому що боролися за територію, за кордони. Східнопольський кордон був предметом воєн і багатьох конфліктів між 18-м і 45-м роками — упродовж трьох десятиліть. Ті події не можна тлумачити однобоко.
 
Думаю, що все більш-менш тепер «втрясеться», і старатимуться поляки і наші політики вдати, що такої резолюції [польської] нема, або щоб вона залишилася на манівцях, — і продовжуватимуть той курс стратегічного партнерства, який був раніше.
 
Екс-міністр закордонних справ України
Володимир ОГРИЗКО: 
«Вважаю, що ми просто відклали вирішення цієї проблеми на потім»


Текст заяви Верховної Ради є доволі слабким. Він залишає простір для тих сил у Польщі, котрі й були ініціаторами антиукраїнської істерії. На мою думку, наша влада повинна була б діяти більш рішуче і виводити ту справу на однаковий рівень, бо, на превеликий жаль, злочини були з обох боків. Тому ми повинні були так само висловити своє ставлення до злочинів, вчинених відносно українців. На жаль, цього не сталося. Сьогодні залишається в силі постанова польського парламенту, яка звинувачує українців у геноциді, а ми закликали до миру і дружби. Я належав до тих представників громадськості, котрі підписали адекватнішу за змістом заяву у зв’язку з рішенням польського парламенту, котра урівнювала б наші позиції.
 
Я вважаю, що ми просто відклали вирішення цієї проблеми на потім. А коли наступного року розпочнуться антиукраїнські акції у зв’язку з рішенням польського Сейму, то ми все одно будемо змушені в якийсь спосіб на це реагувати. І так буде щоразу. На мою особисту думку, для того, щоб такого не відбувалося, ми так само повинні були б прийняти дзеркальні рішення, і сказати: ну що ж, тоді ми так само вшановуватимемо тих, хто загинув з українського боку, і так само будемо встановлювати дні пам’яті, наголошуючи, що відносно цих людей теж були вчинені злочини, які так само підпадають під означення злочинів проти людяності.
 
Не думаю, що ухвалення різкішої заяви могло би нашкодити українсько-польським стосункам. Конфлікт створено вже. І в рамках цього конфлікту ми повинні так само відстоювати свої інтереси. Насправді це (ухвалення жорсткішої заяви, проголошення днів пам’яті. — Z) дало б підстави поставити перед двома державами питання про синхронну відмову від таких речей і підштовхнуло б до пошуку компромісу на подальших переговорах: «Мабуть, ми припустилися емоцій. Мабуть, це має бути темою для історичних досліджень. Мабуть, це не сприяє поглибленню наших справді партнерських відносин». Ви знаєте, в дипломатії дуже багато способів знайти порозуміння. Якщо для цього є бажання. А порозуміння знаходиться лише в тому випадку, якщо сторони стоять на однакових позиціях. А коли вони на різних щаблях, то цього розуміння ви ніколи не знайдете, на жаль. Сьогодні є один документ, який справді політизує ситуацію, а є другий документ, який неадекватний тому, що ми почули з польського боку. Стартові позиції для діалогу абсолютно різні.
 
Мені про це говорити особливо неприємно, тому що я особисто докладав зусиль до порозуміння, ще коли цей процес починався всередині 90-х. Кучма і Кваснєвський робили дуже правильні і серйозні кроки назустріч у цьому плані. Я стояв біля витоків тих перших документів, які потім підписувалися. І от на цьому тлі останні заяви польського Сейму — вони справді відкидають нас назад, і навіть не до того моменту, поки цей процес почався, а ще далі, до тих періодів воєнного лихоліття. І це дуже сумно. І тому я вважаю, що маю моральне право закликати, щоб наша українська позиція була адекватніша ситуації замість тієї, котру продемонстрував парламент.
 
Редактор культурологічного журналу «Ї»
Тарас ВОЗНЯК:«В Заяві ВРУ немає ні істерик, ні злоби, ні мстивості — це заява державних мужів»

 
Ми можемо тільки пишатися нашим народом, який не лише більше двох років протистоїть одній з найбільших військових потуг світу, але й демонструє подиву варту гідність, і не лише на Майданах. Заява Верховної Ради України не лише зберігає цю гідність, але й демонструє зрілість державної нації.
 
В Заяві ВРУ немає ні істерик, ні злоби, ні мстивості — це заява державних мужів. Гадаю, що у Польщі цей голос мудрості буде почутим — бо ж маємо спільну біду.
 
А всі ці тимчасові потрафляння не занадто виваженим виборцям розвіються вітрами історії.
 
Голова Українського інституту національної пам’яті
Володимир В’ЯТРОВИЧ:«Минуле мають оцінювати історики»

 
 Я дуже втішений, що оцінка резолюції Сейму та Сенату РП, яку у своїй заяві зробила українська Верховна Рада, зосереджена на тексті резолюції польського парламенту і не вилилася в оцінку історичних подій. Я дуже втішений, що головною думкою цієї заяви є те, що минуле мають оцінювати в першу чергу історики… Тобто ті речі, які мали би бути відображені в реакції українського парламенту, і є відображені.
 
Я думаю, що цей документ, ухвалений Верховною Радою, не повинен призвести до погіршення стосунків між обома народами, на відміну від резолюції польського Сейму, тому що, на жаль, вона посилила антиукраїнські настрої, які зараз є у Польщі. А завдання заяви ВРУ полягає у тому, щоби стримати подальше наростання антиукраїнських настроїв. Нічого антипольського в реакції українських парламентаріїв нема, чого, на жаль, не можна сказати про резолюцію, яка була прийнята Сеймом 22 липня і яка містить абсолютно односторонній підхід до історії та спроби звинуватити українців у польсько-українському конфлікті.
 
Народний депутат України
Андрій АНТОНИЩАК:«Заява є неправильна і неадекватна до рішення Сейму»

 
Цей документ, м’яко кажучи, нейтральний, він ні про що, і всі це розуміють. Потрібно було щось прийняти, от і прийняли щось. Я не голосував.
 
Поляки чітко прийняли резолюцію з приводу подій на Волині, що вони з цього приводу вважають, а наш парламент прийняв зовсім інший документ, який вказав полякам на те, що вони неправильно роблять, ведуть неправильну політику стосовно України у такий важкий час, це на руку Москві. Тобто це була така риторика щодо того, що кроки поляків парламент вважає недружніми.
 
Я вважаю, що ця заява, м’яко кажучи, є неправильна, неадекватна до рішення Сейму. Поляки скористалися своїм право незалежної країни, щоби висловити свою думку з приводу тих чи інших подій. Але у Польщі точилася з цього приводу дискусія два роки, а у нас такої дискусії не було. Це зумовлене низкою факторів — десять років тому було прийняте рішення президентів України та Польщі із закликом «прощаємо і ви нам простіть», було звернення Папи Римського до двох народів і все було нормально та заспокоїлося, все перейшло в площину істориків, і тут вмішуються політики — націоналістична партія PiS, якій треба було показати свою «яструбиність». На мій погляд, вони зробили неправильно.
 
Тому ми одразу розробили проект постанови, де було вказано полякам, що неправильно робилось у часових рамках 1919–1951років. Ми нікого не засуджували, тоді був зовсім інший режим. Але ми показали, що відбувалося. Не вбивали хіба українців? Вбивали. Хіба не мордували? Мордували. Хіба не спалювали їх у хатах, не виганяли голих-босих на мороз?
 
У цьому є трагедія мого лемківського народу, моєї родини, яку вигнали з хати, а село спалили біля Сянока, і вони голі-босі 300 км ішли на Україну. До речі, по лемках, то хочу сказати, що це, напевно, другий випадок геноциду після євреїв, коли народність, яка компактно проживала, розсіяли по світі.
 
Ми зареєстрували проект постанови авторства Олега Мусія. Вона дуже виважена, вона базується на конкретних історичних фактах, вона була схвалена нашими істориками. І там не йдеться про «око за око, зуб за зуб». Ми як представники українського народу також маємо право на свою думку. Поляки спочатку прийняли постанову, а потім кажуть — ми готові до діалогу. Гаразд, ми також готові. Ми також маємо право як незалежна суверенна держава прийняти свою постанову, а далі — сідаємо за стіл переговорів. Але не політики — піднімаємо планку до істориків, і хай історики розбираються. А нам не потрібно зараз дивитися в минуле. Не можна його забувати, але потрібно навчитися на помилках минулого і не повторювати його, щоби наші діти не били горшки, а жили дружно.
 
Ми маємо пам’ятати, що зараз у нас є єдиний аґресор — Росія. Поляки, мабуть, про це забувають, бо їм не тисне, адже ми є буфером. Але як казав якось представник Грузії, для Росії Грузія була на сніданок, Україна — на обід, а Польща та країни Балтії можуть бути на вечерю.

Джерело —  Zbrucz.eu

Po przedstawieniu rezolucji Rady Werchownej Ukrainy zdecydowanie potępiającej uchwały wołyńskie Senatu i Sejmu ukraińscy dziennikarze zapytali wybranych publicystów, historyków i polityków ukraińskich, co sądzą o ukraińskiej odpowiedzi na upamiętnianie polskich ofiar banderowskiego ludobójstwa przez polski Sejm. 

Zadziwiające, żaden z tych intelektualistów nie zauważył, ze zajmując takie stanowisko parlament ukraiński utożsamił naród ukraiński z OUN-UPA i założył istnienie odpowiedzialności państwa ukraińskiego za wszystkie "dziela" OUN-UPA. 

"Nasza odpowiedź Polakom: asymetria czy nieadekwatność?"

Ola Hnatiuk, ukrainistka,profesor NAUKMA, przewodnicząca Stowarzyszenia Promocji Kultury Ukraińskiej w Polsce. Ta intelektualistka uznała reakcję ukraińskiego parlamentu za konieczną, pozytywną (ponieważ pokazuje określony szlak), każe politykom trzymać się z daleka od domeny historyków. [Szkoda, że nie zauważa politycznego i ideologicznego zaangażowania "historyka" Wjatrowycza]. 

Następnie szybciutko udzieliła poparcie inicjatywie Parubija, marszałka parlamentu ukraińskiego [dawnego narodowego socjalisty ukraińskiego, zamieszanego w sprawę nacjonalistycznych snajperów na Majdanie] aby o zbrodniach OUN-UPA zapomnieć i skupić się na potępianiu zbrodni sowieckich, i zrobić to już 17 września. W tym, a nie w wołyńskim kontekście, powiedziała  zdanie: "Ale dopóki zbrodnia nie zostanie nazwana zbrodnią i zostaną uczczone tysiące ofiar, bardzo trudno będzie wyzwolić się z niewoli." 

Dlaczego Ola Hnatiuk nie może się zdobyć na podobne stwierdzenie odnośnie zbrodni nacjonalistów ukraińskich i uczczenia ich ofiar — a przynajmniej zapewnienia im godnego pogrzebu.

Stanisław Kulczycki, szef wydziału historii Ukrainy lat 20-30-tych XX wieku Instytutu Historii Ukrainy NANU [odznaczony wysokimi odznaczeniami RP !!!]

"To, co zrobiły obydwie izby polskiego parlamentu pozostaje czarną plamą na polsko-ukraińskich stosunkach" — powiedział ten mędrzec. Wskazał na polityczne siły w Polsce i polskich ekstremistów, którzy korzystając z osłabienia Ukrainy zapragnęli zrobić wszystko, co sobie zamarzyli. Wyraził zadowolenie że ukraińscy politycy pozostawili historię historykom, że Rada Werchowna przyjęła kompromisowy projekt uchwały,  że zdecydowanie potępiła polską rezolucję. 

Natomiast według niego zabrakło w ukraińskiej reakcji zdecydowania. Ten brak [ostrości!?] to wpływ porozumienia zawartego między Dudą i Poroszenką. 

Zasugerował, że jakoś dogada się z polskimi historykami w kwestii konfliktów i wojen polsko-ukraińskich o terytoria w latach 1918 — 1945. Wyraził nadzieję, że wszystko jakoś mniej — więcej się "utrzęsie' [ułoży], Polacy się postarają, i nasi [ukraińscy] politycy będą udawać, że polskiej rezolucji po prostu nie ma, albo [uda się doprowadzić do sytuacji, żeby ona [rezolucja polska] znalazła się na manowcach — i będą kontynuować ten kurs strategicznego partnerstwa, który był wcześniej.

Wołodymyr Ohryzko, był minister spraw zagranicznych Ukrainy. Jego zdaniem reakcja ukraińska jest bardzo słaba, ponieważ pozostawia przestrzeń tym siłom w Polsce, które zainicjowały anty-ukraińska histerię. Ohryzko uważa, że zbrodnie były z obu stron, więc odpowiedź powinna być symetryczna. Zabrakło mu wyrażenia stanowiska wobec zbrodni przeciwko Ukraińcom, bardzo tego żałuje. 

Jego zdaniem ten problem pozostaje aktualny, i tylko tymczasowo został odłożony w czasie. Przewiduje, że anty-ukraińska histeria wywołana polską uchwałą wołyńską wróci w przyszłym roku i Ukraina ponownie zostanie zmuszona do reakcji. I tak będzie co roku, za każdym razem. Aby do tego nie dopuścić, Ukraińcy powinni uchwalić zwierciadlaną uchwałę, uczcić ofiary ukraińskie i ustanowić dni pamięci tych ofiar, ponadto nazwać polskie zbrodnie zbrodniami przeciwko ludzkości. 

Taka rezolucja nie zaszkodzi polsko-ukraińskim stosunkom, ponieważ konflikt już i tak trwa.

W ramach tego konfliktu Ukraina powinna bronić swoich interesów. Gdyby ukraińska riposta była tak ostra, jak być powinna, mogłaby zmusić oba państwa do synchronicznej rezygnacji z tego typu wypowiedzi i szukania kompromisu w dalszych rozmowach. Wszak w dyplomacji jest wiele sposobów dojścia do porozumienia. Polska uchwała upolityczniła sytuację, a ukraińska nie. Ohryzko jako budowniczy porozumienia polsko-ukraińskiego w latach 90-tych (za Kuczmy i Kwaśniewskiego) odczuwa wielką przykrość, gdy cały ten proces (jego osobisty dorobek) został zniweczony, został cofnięty do okresu wojny. Dlatego uważa że ma moralne prawo do żądania, aby reakcja ukraińska była bardziej adekwatna (czyli potępiająca ludobójstwo Polaków na narodzie ukraińskim).

Taras Wozniak, redaktor magazynu kulturalnego "Ji" 

Cytat dosłowny: "Możemy tylko być dumni z naszego narodu, który nie od dwóch lat przeciwstawia się jednej z największych potęg wojskowych świata, ale demonstruje również podziwu godną dumę, i to nie tylko na Majdanach. Oświadczenie Rady Werchownej nie tylko chroni tę dumę, ale także demonstruje dojrzałość państwowego narodu. 

W oświadczeniu WRU nie ma ani histerii, ani złości, ani mściwości — to oświadczenie mężów stanu. Myślę, że w Polsce ten głos mądrości zostanie usłyszany — ponieważ mamy wspólną biedę.  

A wszystkie te tymczasowe działania pod gusty niezbyt zrównoważonych wyborców zostaną rozwiane przez wiatr historii."

Czy ktoś domyśliłby się, że ta wypowiedź dotyczy odmowy potępienia przez parlament ukraiński zbrodni ludobójstwa OUN-UPA na Polakach i utożsamienia tych ludobójców z narodem?! To ma być powód do dumy? Skąd tyle pogardy dla rodzin ofiar zbrodni OUN-UPA?

Wołodymyr Wjatrowycz, przewodniczący Ukraińskiego Instytutu Pamięci Narodowej, 

Cytat dosłowny: "Bardzo się ciesze, że ocena rezolucji Sejmu i Senatu RP, którą w swoim oświadczeniu dokonała ukraińska Rada Werchowna, skoncentrowała się na tekście rezolucji polskiego parlamentu i nie została rozszerzona na ocenę historyczna wydarzeń. Bardzo się ciesze, że myślą główną tego oświadczenia jest to, że przeszłość mają oceniać historycy… Tak więc te rzeczy, które miały być wyartykułowane w reakcji ukraińskiego parlamentu, zostały wyartykułowane. 

Myślę, że ten dokument, uchwalony przez Radę Werchowną, nie powinien doprowadzić do pogorszenia stosunków pomiędzy dwoma narodami, w przeciwieństwie od rezolucji polskiego Sejmu, dlatego że ona, niestety, wzmocniła anty-ukraińskie nastroje, które teraz są obecne w Polsce. A zadanie oświadczenia WRU polega na tym, aby powstrzymać dalsze narastanie anty-ukraińskich nastrojów. W reakcji ukraińskich parlamentarzystów  nie ma nic antypolskiego, czego niestety, nie można powiedzieć o rezolucji przyjętej przez Sejm 22 lipca [2016] i zawierającej absolutnie jednostronne podejście do historii i próbę obciążenia winą za konflikt polsko-ukraiński Ukraińców.."

Andrij Antonyszczak, poseł do ukraińskiego parlamentu

Zdaniem posła przyjęty przez WRU dokument jest neutralny, wszyscy to rozumieją, został uchwalony, ponieważ trzeba było jakoś zareagować, więc został uchwalony. Poseł osobiście nie głosował. 

Parlament słusznie uznał poczynania Polaków za nieprzyjacielskie, w tym trudnym czasie sprzyjające Moskwie. Mimo to to oświadczenie, delikatnie mówiąc, jest nieprawidłowe, nieadekwatne. Taki piękny był proces pojednania, były wspólne oświadczenia prezydentów obu krajów, było "przebaczamy i prosimy o przebaczenie", był apel papieża, wszystko było normalnie i wszystko się uspokoiło, ale tutaj nastąpiła ingerencja polityków, nacjonalistycznej partii PiS, pragnącej pokazać jakie z nich "jastrzębie". Zdaniem posła był to błąd [Polaków].

Cytaty

"Czy Polacy nie zabijali Ukraińców? Zabijali, Czy nie mordowali? Mordowali. Czy nie palili ich w domach, czy nie wypędzali gołych — bosych na mróz?" 

"W tym zawiera się tragedia mojego łemkowskiego narodu, mojej rodziny, która została wypędzona z chaty, a wieś została spalona w pobliżu Sanoka, i oni goli-bosi szli 300 kilometrów na Ukrainę. Nawiasem mówiąc, jeśli chodzi o Łemków, to chcę powiedzieć, że jest to, z całą pewnością, drugi przypadek ludobójstwa po Żydach, kiedy grupa narodowa mieszkająca zwarcie, została rozproszona po świecie. 

Zarejestrowaliśmy projekt postanowienia autorstwa Ołeha Musija. Bardzo wyważona, oparta na konkretnych faktach historycznych, została zredagowana przez naszych historyków. I tam nie chodzi o "oko za oko, ząb za ząb". My jako przedstawiciele narodu ukraińskiego także mamy prawo do swojej opinii. Polacy najpierw przyjęli postanowienie, a potem mówią — jesteśmy gotowi do dialogu. W porządku, my także  jesteśmy gotowi. My także, jako niepodległe suwerenne państwo mamy prawo przyjąć swoje postanowienie, a następnie — siadajmy za stół rozmów. 

Ale nie politycy — podnosimy poprzeczkę do historyków, i niech historycy badają temat. My nie powinniśmy teraz oglądać się w przeszłość. Nie można o niej zapominać, ale trzeba uczyć się na błędach przeszłości i nie powtarzać ich, aby nasze dzieci nie tłukły garnków, lecz żyły w przyjaźni. 

My musimy pamiętać, że mamy teraz jednego agresora — Rosję. Polacy, być może, o tym zapominają, bo to nie na nich trwa nacisk, wszak to my jesteśmy buforem. Ale jak mówił przedstawiciel Gruzji, dla Rosji Gruzja była na śniadanie, Ukraina — na obiad, a Polska i kraje bałtyckie mogą być na kolację."

opracowanie Wiesław Tokarczuk

 

Pogoda / Погода

Warszawa Варшава   
Krakow / Краків
Gdansk / Гданськ
Poznan / Познань
Lodz / Лодзь
Київ / Kijow
Львів / Lwow
Харків / Charkow
Одеса / Odesa
Донецьк / Donieck


CZYTAJ NAS W WYGODNYM FORMACIE

ЧИТАЙТЕ НАС В ЗРУЧНОМУ ФОРМАТІ