Inline pictures
Polska 10:16
Україна 11:16

Międzymorze - podstawą kompromisu historiografii narodowych Ukrainy i Polski

mi-dzymorze-podstaw-kompromisu-historiografii-narodowych-ukrainy-i-polski-6574_XL.jpg

Центральним фактором у формуванні стратегії українсько-польських стосунків є чітке розуміння геополітичних пріоритетів. Оскільки для України пріоритетним є питання формування міцного, суб’єктного Балто-Чорноморського блоку, то наш погляд на проблему має обумовлюватися саме потребою ефективної реалізації цієї ідеї. Без міцного міждержавного союзу між Польщею та Україною ідея Балто-Чорноморського союзу як повноцінного геополітичного суб’єкта, що не просто має доступ до балтійського та чорноморського узбережжя, а й контролює ситуацію в басейні обох морів, перетворюється на фікцію. Без участі Польщі не можливе міцне опертя союзу на південному узбережжі Балтики. Без України неможливе належне опертя союзу на північному узбережжі Чорного моря.

Розуміння ідеї Міжмор’я лише як союзу країн «Вишеградської четвірки», Хорватії і ряду балканських країн вразливе з точки зору неминучого знаходження цих країн у зоні потужного геоекономічного, політичного та культурного впливу Німеччини і франко-німецького блоку загалом. Рано чи пізно, без збалансовуючого східного компоненту, спроби цих країн знайти суб’єктність у рамках ЄС зазнають поразки від економічно потужніших західних сусідів. З погляду нероздільного домінування в сучасних Франції та Німеччині радикальної ліволіберальної культурно-політичної парадигми (яке не буде підважене навіть у разі можливого приходу до влади т.зв. «правих популістів» типу Герта Вілдерса чи Марін Ле Пен), з одного боку, та налаштованості еліт цих країн на економічний симбіоз з РФ така геополітична конфігурація не вигідна ані консервативним та національним силам країн Центрально-Східної Європи, ані Україні, яка знаходиться у стані війни з Москвою.

Так само й розуміння майбутнього Балто-Чорноморського союзу суто як союзу України, Білорусі, Литви, Латвії та Естонії вразливе з огляду на знаходження Білорусі в полі міцного економічного, політичного та етнокультурного впливу Москви. Навіть за умови зміни ставлення нинішнього мінського режиму до РФії, або ж зміни цього режиму на інший, Білорусь залишатиметься найбільш вразливою ланкою цього союзу. Ця проблема також накладатиметься на іншу – стратегічні комунікації, що поєднують країни Балтії та Україну, недостатнього розвинуті. І навіть у випадку їх ефективної розбудови, все одно збережеться проблема їхньої розтягнутості в зоні швидкої досяжності російського мілітарного потенціалу. Фактично такий союз буде позбавлений стратегічного запілля. Таким чином, створення повноцінної геополітичної осі Варшава Київ є необхідною умовою для формування міцного суб’єктного союзу країн розташованих між Балтійським, Чорним та Адріатичним морями.

Найбільшою перепоною для формування осі Варшава Київ є величезний конфліктний потенціал історичної пам’яті українців та поляків, найгострішим проявом якого стали оцінки протистояння між українцями й поляками на Волині у 1943 р. Як може бути вирішене це питання для національно орієнтованих, сил в Україні? Очевидно, якщо керуватися суто вимогами національного розуміння «історичної справедливості», то будь-який українсько-польський історичний компроміс малоймовірний. Це, в свою чергу, унеможливлює створення стійкого українсько-польського союзу і реалізацію ідеї Балто-Чорноморської інтеграції як такої. Очевидно, що деталізована історична картина не сподобається ані українській, ані польській стороні. А запропонована «точка компромісу» буде замалою для польських національно-патріотичних середовищ, і завеликою для українських національно-патріотичних кіл.

Але, разом із тим, виходячи з пріоритетності вирішення нагальних геополітичних завдань сьогодні, можна й варто спробувати відшукати певну компромісну точку зору на події. Єдиною дієвою підставою для неї може бути не минуле, а лише спільне майбутнє України й Польщі в складі Інтермаріуму. Нехтування цією геополітичною потребою і небажання знайти компроміс «справа» в підсумку призведе до зникнення самих умов для відстоювання власних версій національної пам’яті й історіографії разом із європейськими націями як такими.

Олесь Ганнущенкок публікація за Азов-Пресс

 

Centralnym czynnikiem w kształtowaniu strategii stosunków ukraińsko-polskich jest jasne zrozumienie priorytetów geopolitycznych. Ponieważ dla Ukrainy priorytetem jest utworzenie silnego, podmiotowego bloku bałtycko-czarnomorskiego, nasze podejście do problemu powinno być uwarunkowane potrzebą skutecznej realizacji tej idei. Bez silnej unii międzypaństwowej między Polską a Ukrainą idea sojuszu bałtycko-czarnomorskiego jako pełnoprawnego podmiotu geopolitycznego, który ma nie tylko dostęp do Bałtyku i Morza Czarnego, a także kontroluje sytuację w dorzeczu dwóch mórz, okazuje się fikcją. Bez udziału Polski nie jest możliwe silne oparcie się sojuszu na południowym wybrzeżu Bałtyku. Bez Ukrainy nie jest możliwe odpowiednie oparcie sojuszu na północnym wybrzeżu Morza Czarnego.

Zrozumienie idei Międzymorza tylko jako sojuszu krajów „Czwórki Wyszehradzkiej” z Chorwacją i szeregiem krajów bałkańskich jest wątpliwe ze względu na nieuchronne znalezienie się tych krajów w strefie potężnych wpływów geo-ekonomicznych, politycznych i kulturowych Niemiec i francusko-niemieckiego bloku jako całości. Prędzej czy później, bez zrównoważanego komponentu wschodniego, próby uzyskania podmiotowości przez te kraje w ramach UE skazane są na porażkę w konfrontacji z ekonomicznie silnymi zachodnimi sąsiadami. Ze względu na niepodzielną dominację we współczesnej Francji i w Niemczech radykalnego lewicowo-liberalnego kulturalno-politycznego paradygmatu (który nie zostanie podważony nawet po ewentualnym dojściu do władzy tzw „prawicowych populistów” takich jak Geert Wilders lub Marine Le Pen) z jednej strony, oraz ukierunkowanie elit tych krajów na symbiozę gospodarczą z Rosją [z drugiej], taka geopolityczna konfiguracja nie jest korzystna ani dla konserwatywnych lub narodowych sił w krajach Europy Środkowo-Wschodniej, ani dla Ukrainy, która jest w stanie wojny z Moskwą.

Analogicznie, zrozumienie przyszłego sojuszu bałtycko-czarnomorskiego wyłącznie jako związku Ukrainy, Białorusi, Litwy, Łotwy i Estonii jest wątpliwe ze względu na położenie Białorusi w sferze silnych wpływów gospodarczych, politycznych i etniczno-kulturowych Moskwy. Nawet w przypadku ewentualnej zmiany stosunku reżimu w Mińsku do Federacji Rosyjskiej, lub zmiany reżimu na inny, Białoruś pozostaje najbardziej wrażliwym ogniwem takiego sojuszu. Problem ten pokrywa się z innego rodzaju komplikacją – linie komunikacyjne o znaczeniu strategicznym, łączące kraje bałtyckie i Ukrainę, są rozwinięte w stopniu niewystarczającym. Nawet w przypadku ich efektywnej rozbudowy, nadal pozostaje problem ich rozciągnięcia w strefie szybkiej osiągalności przez rosyjski potencjał wojskowy. W rzeczywistości taki sojusz byłby pozbawiony strategicznego zaplecza. Z powyższego wynika, że stworzenie pełnowartościowej osi geopolitycznej Warszawa-Kijów jest warunkiem koniecznym powstania silnego podmiotowego sojuszu krajów położonych między Bałtykiem, Morzem Czarnym i Adriatykiem.

Największą przeszkodą dla utworzenia osi Warszawa-Kijów jest ogromny konfliktowy potencjał pamięci historycznej Ukraińców i Polaków, jej najostrzejszym przejawem jest ocena (interpretacja) konfrontacji między Ukraińcami i Polakami na Wołyniu w 1943 r. W jaki sposób można rozwiązać ten problem, [aby było to akceptowalne] dla sił zorientowanych narodowo na Ukrainie? Oczywiście, jeśli kierować się wyłącznie wymogami narodowego zrozumienia „sprawiedliwości historycznej”, to każdy ukraińsko-polski kompromis historyczny jest mało prawdopodobny. To z kolei uniemożliwia stworzenie trwałego sojuszu polsko-ukraińskiego i realizację idei integracji bałtycko-czarnomorskiej jako takiej. Zrozumiałe jest, że uszczegółowiony obraz historyczny nie spodoba się ani ukraińskiej, ani polskiej stronie. Zaproponowany „punkt kompromisu” to będzie zbyt mało dla polskich środowisk narodowo-patriotycznych i zbyt dużo dla ukraińskich kręgów narodowo-patriotycznych.

Ale, jednocześnie, wychodząc z zasady priorytetu w rozwiązywaniu aktualnych palących problemów geopolitycznych, można i należy spróbować znaleźć jakiś kompromisowy punkt widzenia na wydarzenia. Jedyną realną podstawą dla kompromisu może być nie przeszłość, lecz wyłącznie wspólna przyszłość Ukrainy i Polski w składzie Międzymorza. Zaniechanie tej konieczności geopolitycznej i niechęć do kompromisu z „prawej” strony w efekcie doprowadzi do zniknięcia warunków niezbędnych do obrony swoich własnych wersji pamięci narodowych i historiografii wraz z nacjami europejskimi jak takimi.

Ołeś Hannusczenkok — Azov Press 

Tłumaczenia Wieslaw Tokarczuk

 

 

Pogoda / Погода

Warszawa Варшава   
Krakow / Краків
Gdansk / Гданськ
Poznan / Познань
Lodz / Лодзь
Київ / Kijow
Львів / Lwow
Харків / Charkow
Одеса / Odesa
Донецьк / Donieck


CZYTAJ NAS W WYGODNYM FORMACIE

ЧИТАЙТЕ НАС В ЗРУЧНОМУ ФОРМАТІ