Inline pictures
Polska 23:58
Україна 00:58

SŁOWACJA - BRAMA DO EUROPY DLA UKRAINY?

Opinie || Думки
13.06 13:26
18951423_1079822818829251_3621505818377508255_n.jpg

Dopiero teraz znalazłem chwilę, aby napisać o wydarzeniu na które — takie przynajmniej odniosłem wrażenie — mało kto zwrócił uwagę. A zgodnie z myślą, że w polityce symbole i gesty odgrywają ważną rolę, nie sposób przejść nad nim obojętnie.

Wczoraj Ukraina świętowała zniesienie wiz do Unii Europejskiej. Obecnie każdy Ukrainiec, który będzie posiadał paszport biometryczny (na razie jest to zdecydowana mniejszość, ok. 3,5 miliona, ale w maju w ciągu jednego dnia udało się wydać 19 tysięcy nowych paszportów) będzie mógł bez problemów wjechać na teren UE i przebywać tam do 90 dni.

Walka o zniesienie wiz stała się jednym z kluczowych działań ukraińskich władz, które liczyły, że podniesie to ich notowania wśród społeczeństwa i trochę przykryje odczuwalne spowolnienie tempa reform oraz wszechobecną korupcję, która — mimo hucznych zapowiedzi — trwa w najlepsze.

I tak, gdy 11 czerwca w końcu nadeszła długo oczekiwana chwila, prezydent Poroszenko pojechał do obwodu zakarpackiego, gdzie wziął udział w symbolicznym otwarciu drzwi do Unii Europejskiej. Witającym go w Europie politykiem stał się prezydent Słowacji, Andrej Kiska. Padły ciepłe słowa, wyszły piękne zdjęcia, wymieniono uściski dłoni, wpadano sobie w objęcia. Ukraina — bez wizy — weszła do Europy.

Nie sposób jednak zadać sobie pytania, czemu to akurat Słowacja stała się niespodziewanie owymi wrotami do Unii Europejskiej? I czemu to prezydent Słowacji witał Poroszenkę w granicach UE?

Mając w głowie powtarzaną od lat tezę (za którą stoją fakty), że Polska jest głównym adwokatem Ukrainy w Unii Europejskiej, że to polscy politycy byli zawsze największymi orędownikami działań mających przybliżyć Kijów do struktur unijnych, nie mogę z delikatnym (i nieco szyderczym) uśmiechem skonstatować, że najwyraźniej ten cały trud nie został przez Ukrainę doceniony. I w tak ważnym dniu to Słowacja — niespodziewanie — okazała się głównym partnerem dla Kijowa.

Wnioski są bardzo proste — wybór Słowacji jako partnera w ramach świętowania zniesienia ruchu wizowego w całej okazałości obrazuje obecne relacje na linii Warszawa-Kijów, całe napięcie w stosunkach polsko-ukraińskich, brak obustronnej woli do dialogu oraz instrumentalny stosunek ukraińskich elit do Polski — gdzie za gorącymi zapewnieniami o przyjaźni i wzajemnym szacunku, kryje się tak naprawdę pustka.

Nie mam zamiaru przesadnie bronić polskiej strony i jej przewin, ale mam wrażenie, że wczorajsza celebra przy słowacko-ukraińskiej granicy najlepiej pokazuje przede wszystkim stosunek Kijowa do Warszawy, a nie na odwrót. Bądź, co bądź to właśnie polscy politycy — niezależne od partyjnej przynależności — przez całe lata realnie walczyli o ukraińską sprawę na forum unijnym. Tymczasem w tak ważnym dniu, to nie oni stali się dla Ukrainy partnerami do świętowania. Przykre.

Od razu zaznaczę, że nie mam jednak pojęcia, czy ukraińska strona zwracała się do Polski z pytaniem, czy polskie władze są chętne wziąć udział w takim wydarzeniu. Mam tylko przeczucie, że nie, że takie pytanie nie padło — wskazywałaby na to logika ukraińskich działań w ostatnich latach. Jeżeli jednak Ukraińcy zwracali się do Polaków, a warszawscy politycy nie byli zainteresowani organizacją takiego eventu — cóż, wówczas trzeba sobie powiedzieć szczerze, że sami postanowiliśmy przekreślić (w wymiarze symbolicznym) nasze działania w ostatnich latach. Myślę jednak, że tym razem to Kijów postanowił symbolicznie pograć z Polską i pokazać, jaka jest nasza pozycja w jego oczach.

I jest to o tyle przykre, że choćby ukraińscy politycy zaklinali rzeczywistość i woleli rozmawiać z innymi partnerami w Europie, to jednak właśnie do Polski migruje najwięcej Ukraińców i to Polska była i będzie nadal główną bramą do Unii Europejskiej dla ukraińskich obywateli.

Tomasz Piechal

Тільки тепер я знайшов час, щоб написати про подію на яку — склалось таке враження — навряд чи хто-небудь звернув увагу. А тому що в політиці символи і жести важливі, не можна над цим не задуматись.

Вчора Україна святкувала скасування віз до Європейського Союзу. Сьогодні кожен Українець, який матиме біометричний паспорт (на даний момент це значна меншість, ок. 3,5 млн, але в травні за один день вдалося видати 19 тис. нових паспортів), зможе без проблем поїхати в ЄС і перебувати там до 90 днів.

Боротьба за скасування віз стала одним з ключових дій української влади, яка рахувала на те, що безвіз підвищить її рейтинги в суспільстві і допоможе замазати негарну картинку повільного темпа реформ та корупції, яка — не дивлячись на помпезні оголошення — йде повним ходом.

І ось, 11 червня, в той час коли нарешті настав довгоочікуваний момент, президент Порошенко поїхав в закарпатську область, де він взяв участь у символічному відкритті дверей до Європейського Союзу. Вітаючим його в Європі політиком став президент Словаччини Андрей Кіска. Прозвучали теплі слова, були красиві фотографії, рукостискання, обійми один одного. Україна — без візи — приїхала в Європу.

Неможливо, однак, не запитати себе, чому це Словаччина стала несподівано цими воротами до Європейського Союзу? І чому це президент Словаччини привітав Порошенко в ЄС?

Пам'ятаючи про ідею (за якою стоять факти) яка протягом багатьох років неодноразово звучала, що Польща є основним захисником України в Європейському Союзі, що це польські політики завжди були найбільшими прихильники дій, щоб зблизити Київ до структур ЄС, я не можу з неприємної посмішкою написати, що, мабуть, всі ці зусилля не були визнані Україною. І в такий важливий день це Словаччина — несподівано — виявився головним партнером Києва.

Висновки дуже просте — вибір Словаччини в якості партнера в святкуванні скасування візового режиму в усій своїй красі зображує нинішні відносини між Варшавою та Києвом, всю напругу в польсько-українських відносинах, відсутність взаємної волі до діалогу та інструментальне відносини української еліти до Польщі — де гарячі запевнення в дружбі і взаємній повазі, приховує дійсно… порожність.

Я не збираюся захищати польській сторони та її провин, але у мене склалося враження, що вчорашнє святкування на словацько-українському кордоні показує більш за все відношення Київа до Варшави, а не навпаки. Тому що, це треба сказати, це польські політики — незалежно від партійної приналежності — протягом багатьох років боролися за українське питання на форумі ЄС. Тим часом, в такий важливий день, вони не стали партнерами для України. На превеликий жаль.

Сразу хочу підкреслити, що Я поняття не маю на зараз, українська сторона запитала (про готовність польский влади взяти участь в такому заході) Польщу чи ні. Я просто відчуваю, що ні, що такого запитаня не було — вказувала б на те логіка дії українських політиків в останні роки. Якщо Українці звернулися до Поляків і варшавські політики не були зацікавлені в організації такої події — ну, тоді ми повинні сказати собі чесно, що ми вирішили викреслити (символічно) свою про-украінску діяльність останніх років. Але я думаю, що на цей раз Київ вирішив зіграти символічно з Варшавою і показати яка є насправді — в його очах — вага та позиція Польщі.

І це все так сумно тому що якби українські політики не малювали реальності і вважали що краще говорити з іншими партнерами в Європі, це до Польщі мігрує більшість Українців і це Польща була і буде залишатися основними дверями в ЄС для громадян України.

 

Pogoda / Погода

Warszawa Варшава   
Krakow / Краків
Gdansk / Гданськ
Poznan / Познань
Lodz / Лодзь
Київ / Kijow
Львів / Lwow
Харків / Charkow
Одеса / Odesa
Донецьк / Donieck


CZYTAJ NAS W WYGODNYM FORMACIE

ЧИТАЙТЕ НАС В ЗРУЧНОМУ ФОРМАТІ