Inline pictures
Polska 13:41
Україна 14:41

Perspektywy projektu Międzymorza na Ukrainie

Opinie || Думки
15.03 09:24
198505.jpg

Активне обговорення ідеї союзу "від можа до можа" розпочалося за часів Юзефа Пілсудського. Нині існує два підходи до трактування проекту пише Олександр Никоноров на порталы Depo.Донбас

Аналіз політичного процесу в сучасній Польщі підкреслює наявність дискусії в польському суспільстві щодо пошуку альтернативних підходів до формування зовнішньополітичного вектору розвитку держави. Це відбувається на тлі приходу до влади політичної партії "Право і справедливість", в середовищі якої лунають різні думки щодо оцінки ризиків та загроз подальшого політичного розвитку в разі можливої політичної кризи ЄС та фрагментації Євросоюзу. Серед основних проектів, які фігурують в середовищі польського суспільства та істеблішменту, активне поширення набуває ідея створення регіонального об'єднання на базі проекту "Міжмор'я". Умовно політику польського президента Анджея Дуди можна інтерпретувати як продовження політичної лінії, започаткованої ще на початку ХХ столітті.

В Україні, нажаль, не існує сталого уявлення про те, що на справді представляє собою проект "Міжмор'я", якими є його слабкі та сильні сторони в контексті можливого долучення України до вказаного геополітичного об'єднання. На рівні громадянського суспільства, ЗМІ та експертного середовища України на сьогодні відсутня широка дискусія щодо обговорення можливої співпраці з країнами Східної Європи та Прибалтики.

То що ж собою насправді уявляє проект "Міжмор'я", які перспективи матиме Україна в разі збільшення співпраці з країнами Прибалтики та Східної Європи? Відповіді на ці питання спробуємо знайти в цьому матеріалі.

Витоки проекту

Активне обговорення проекту "Міжмор'я" починається після закінчення Першої світової війни у Польщі з приходом до влади Юзефа Пілсудського. Перш за все, вказаний геополітичний проект розглядав можливість створення конфедеративної держави, яка включала би Польщу, Україну, Білорусь, Литву, Латвію, Естонію, Молдову, Угорщину, Румунію, Югославію, Чехословаччину, а також, можливо, Фінляндію. Позиція Юзефа Пілсудського полягала в тому, що нове геополітичне утворення дозволить державам Центральної Європи уникнути домінування в своєму регіоні Німеччини або Росії. Цю ідею в той час опротестували СРСР і всі західні держави. Підтримала вказаний проект лише Франція. Ця конфедерація мала сягати від Чорного й Адріатичного морів до Балтійського, що підкреслювало саму назву. Проте агресивна політика більшовиків, окупація Білорусі та України Червоною армією поклала кінець цим ідеям. В свою чергу неможливість домовитись з тогочасним литовським керівництвом та захоплення загонами генерала Люціана Желіговського Вільнюської області відвернули від Пілсудського прихильність литовців.

У той самий час зароджується інший підхід до трактування проекту "Міжмор'я", основним натхненником якого виступав політичний опонент Пілсудського Роман Дмовський, якого сьогодні вважають творцем концепції польського націоналізму. На його погляд, геополітична ситуація в світі істотно змінилась, а ідеї про багатонаціональну федерацію або конфедерацію втратили своє першочергове значення. На перший план він висував думку про те, що держава повинна боротися за свою незалежність та успішність. Роман Дмовьский не бачив загрози з боку тогочасної Росії. Він вважав її слабкою державою, нижчою за цивілізаційними показниками та такою, що не представляє для Польщі жодної загрози. В той самий час, Дмовський вбачав загрозу з боку Німеччини, вважаючи її більш сучасною, динамічною, культурною та економічною силою. Саме ця концепція перемогла в кінцевому підсумку в Варшаві. В 1921 році був підписаний Ризький трактат і відбувалась зміна кордонів. Польща була вимушена визнати існування кордонів БРСР та УРСР.

Сьогодні в Польщі однакового розвитку набувають ці дві концепції. При цьому проблемним для українців і поляків в інтерпретації інтеграційних процесів, ініційованих польською стороною, залишається різна специфіка трактування періоду знаходження територій Західної України ("східних кресів") в складі Другої Речі Посполитої, діяльність УПА та українських націоналістів.

Прихильники концепції Юзефа Пілсудського підтримували Євромайдан як проєвропейський і демократичний мирний протест. Лунали навіть порівняння його з боротьбою "Солідарності" і польськими повстаннями. Серед прибічників цієї концепції можна було також зустріти тих, хто підтримував погляди Гедройца та Мерощевського: їх ідея полягає в тому, аби досягти суспільної згоди щодо втрати поляками Львова взамін на добросусідські відносини з українцями. В часи Євромайдану серед провладних кіл Польщі та польських медіа, яких також можна умовно віднести до прибічників цієї концепції, також була широко представлена підтримка діяльності протестуючих активістів проти політики Віктора Януковича.

Паралельно прихильники концепції Романа Дмовського були скептично налаштовані до Майдану, писали про загрозу т. зв. "бандерізації" України. Це також було пов'язано зі спрощеним образом сприйняття України через призму історії Галичини і стереотипів, що спостерігаються в польському суспільстві. На їхній погляд, слід бути націоналістами і піклуватися про власні інтереси. В якості прикладу вони наводять діяльність угорського прем'єр-міністра Віктора Орбана. Прихильники концепції Дмовського вважають, що краще не наражатися на російські санкції та не бути засобом західноєвропейської політики, натомість Польщі необхідно налагодити співпрацю з Росією та дистанціюватись від Брюсселю. До цієї групи, перш за все, необхідно віднести середовище, об'єднане навколо діяльності інтернет-ресурсу Xportal.pl, маргінальну партію "Зміна", ультраправу організацію "Фаланга", "Національно-радикальний табір", організацію "Реституція кресів", партію "Корвін", організацію "Задруга", "Табір великої Польщі", "Кукіз 15", "Польський слов'янський комітет" та інших.

Сприйняття проекту в Україні

Протягом багатьох років як в політичних, так і в експертних колах активно обговорюються перспективи інтеграції України до альянсу східноєвропейських країн на базі Балто-чорноморського союзу в разі його утворення. Проте, слід зазначити, що між цими проектами насправді існує певна відмінність, яка, з іншого боку залежить, від того, як саме цей інтегративний проект інтерпретує експертне поле та певні політичні сили.

Визначити специфіку інтерпретації проекту "Міжмор'я", оцінити рівень його сприйняття в українському суспільстві та перспективи подальшого розвитку необхідно, перш за все, посилаючись на аналіз думок в експертному середовищі України.

Ілля Кононов, доктор соціологічних наук, професор, редактор порталу www.ostrovok.lg.ua:

"Ідея ця дуже стара та в сучасному вигляді, напевно, походить від Фридриха Науманна з його концепцією Mitteleuropa (Середня Європа). Справа в тому, що Польща перетворилася в провідника політики США в Європі. Це веде до того, що вона не може стабільно реалізовувати будь-які регіональні проекти, якщо інтереси їхніх учасників хоч у чомусь починають розходитися з інтересами геополітичного патрона. Звідси нестабільність Вишеградської групи. Ну, а з "Міжмор'ям" тим більше так буде. Польський правлячий клас в забезпеченні своєї безпеки покладається виключно на США і НАТО. Події в Україні показують, що при найсерйознішій загрозі ці надії можуть не виправдатися. Тому Польща підриває основи своєї регіональної безпеки. Але проект "Міжмор'я" проводить не тільки Польща. З ним носиться білоруська опозиція. Мабуть, цей проект підживлюється західними фондами. Зрозуміло, що він націлений в сучасній ситуації не на розвиток економічного співробітництва в просторі між Чорним і Балтійським морями, а на створення санітарного кордону проти Росії. Тепер про Україну. Для нашої країни головною геополітичною віссю є Схід–Захід. Вісь Південь–Північ в рамках обговорюваного проекту зачіпає тільки невелику частину української території і не може сприяти комплексному розвитку країни. Для нас навіть Шовковий шлях перспективніше. До того ж, в рамках "Міжмор'я" Україна опиниться знову крайньою в геополітичному проекті, націленому на стримування Росії. Це для нас взагалі може загрожувати крахом державності. Нинішня війна багато в чому пов'язана з тим, що Україна і так стала інструментом чужої політики. За великим рахунком, вона шкідлива для національних інтересів як України, так і Росії. Нам надалі доведеться відновлювати, не побоюся сказати, дружні відносини з РФ. Напевно, це станеться після відходу Путіна і його безвідповідальних клевретів. Але самі національні інтереси будуть штовхати нас до цього. Проект "Міжмор'я" буде їм перешкоджати".

Сергій Пархоменко, громадський активіст, директор Центру зовнішньополітичних досліджень OPAD:

"Проект "Міжмор'я" – це польська версія балто-чорноморської кооперації, за фактом, він підміняє суть Балто-чорноморського союзу. Він не відповідає національним інтересам України, адже в "Міжмор'ї" нам відведена другорядна роль (бути "другою серед рівних" – це вже ми колись проходили, коли Україна перебувала у складі СРСР). Економічно ми слабші за Польщу, отже, не можемо претендувати на геополітичне лідерство в цьому проекті. Крім того, на відміну від балто-чорноморської осі, концепцію якої розкрив український геополітик Юрій Липа, "Міжмор'я" не передбачає інтеграцію країн Скандинавії, Балкан та Кавказу, без яких геополітична, економічна, торгова і транзитна вигода для України куди менша. Фактично, "Міжмор'я" – це формат "нової Речі Посполитої". Неминуче питання не тільки економічного, але й гуманітарного співробітництва, а, отже, Польща неодмінно вимагатиме в Україні відмовитися від свого бачення національної пам'яті, від героїзації ОУН і УПА (а саме ці дві формації є ключовими в умовах російсько-української війни, адже та ж УПА – це один з важливих прикладів успішної боротьби з московськими окупантами). "Міжмор'я" не може претендувати і на статус нового військово-політичного блоку, адже і Польща, і країни Балтії – члени НАТО, а членам НАТО забороняється вступати паралельно в інші військово-політичні блоки. Україні вигідно укладати двосторонні договори про військову підтримку з країнами-членами НАТО".

Сергій Кузан, заступник голови руху "Вільні люди", екс-голова організації "Молодіжний націоналістичний конгрес":

"Піднімати цю тему потрібно було ще вчора, а не сьогодні. Вона дуже актуальна. Що стосується ставлення до проекту "Міжмор'я", то для нас дана ініціатива не нова. Раніше ми позиціонували подібні ініціативи через діяльність ГУАМ, дискусії про необхідність формування Балто-чорноморської дуги. Для початку нам необхідно провести дискусію в самій Україні, потім на рівні уряду і МЗС розробити стратегію державної політики. І тільки після цього починати вести діалог з польською стороною. Але не шляхом шантажу і апеляції до минулого, а шляхом пошуку шляхів взаємодії в області економіки, військового співробітництва, спільних культурних проектів".

Євген Білоножко, редактор порталу "Polonews":

"Проект "Міжмор'я" для поляків – це мета-політика, це певний ідеалістичний проект бажаного, ідея повернутися в епоху, коли існувала велика і багатонаціональна Річ Посполита. Важливо розуміти, що ідея "Міжмор'я" в Польщі підтримується консерваторами, у нас цю ідею артикулюють тільки праві партії. Дві загальноукраїнські партії мають в своїх програмах ідеї про необхідність створення Балто-чорноморського союзу. Перша – це вже не існуюча Республіканська партія, друга – це новостворений "Національний корпус". Відповідно, для України питання входження в проект "Міжмор'я" більш актуальний з однієї простої причини – ми в середньостроковій перспективі, в найближчі 20 років, не зможемо бути членами НАТО, хіба що за цей час відбудеться розпад Росії. Варто відзначити, що ідея "Міжмор'я" поляками реалізується на базі "Вишеградської групи". Тобто, V4 – якийсь базис, на якому може з'явитися надбудова у формі "Інтермаріум". На мій погляд, перспектива побудови "Міжмор'я" є. Так є спільна загроза, яка може об'єднати, але союзи можуть будувати особи, які дивляться в майбутнє, а не згадують про історію. На жаль, на першому плані польсько-українських відносин – не майбутнє, а минуле".

Юрій Войціцький, член Ради з питань історії, культурної спадщини та топоніміки м. Вінниці, член правління Спілки Поляків України, редактор "Слова Польського":

"Дивлячись крізь рожеві окуляри на ідею об'єднання країн Балто-чорноморського союзу, дійсно можна мати враження, що ця ідея може колись бути втілена в життя. Насправді реалії дещо інші. На сьогоднішній день не існує ніякої альтернативи для України для членства в Північноатлантичному Союзі. Це розуміє президент Петро Порошенко, це розуміють також експерти, які реально оцінюють шанси України на відновлення територіальної цілісності після російської агресії на сході нашої держави. Окупація Криму і Донбасу – це не лише сльози матерів вбитих українських героїв, але й величезні фінансові збитки для України. Чи ризикнула б Росія заатакувати її східну частину, якби знала, що максимум за п'ять днів Північноатлантичний Альянс відреагує у передбачений процедурами спосіб? Чи могли б ми уникнули 10 тисяч жертв і тотального знищення інфраструктури руками російських і сепаратистських солдатів, якби пішли шляхом Польщі і країн Балтії, що приєдналися до НАТО раніше? "Міжмор'я" дуже гарно виглядає на карті. Кілька держав, омиті Чорним і Балтійським морями, поєднані економічними і мілітарними інтересами, вісь стримування російської навали на Європу. Але якщо порахувати сукупну кількість танків, літаків, живої сили в усіх країнах балто-чорноморського басейну, то побачимо, що вона навіть на половину не рівняється з кількістю військової техніки у Російській Федерації, тобто шанси перемогти ворога зі Сходу, опираючись виключно на власні ресурси, дуже невеликі. Зовсім інша справа, коли говоримо про Україну, Польщу, країни Балтії, а навіть Білорусь у якості членів НАТО. Дорога України до союзу "Міжмор'я" може вести виключно через НАТО і ЄС. Маю надію, що референдум щодо вступу до Північноатлантичного альянсу, який лобіює сьогодні президент, стане виразним сигналом для Заходу, що наша країна нарешті відірвалась від російської орбіти і повернулась до Європейського лона, з якого нас силою висмикнув Кремль під кінець XVIII століття. Членство в НАТО – це не лише мілітарна "парасолька", але й сигнал для світових інвесторів, що їх вкладення в Україні не повторять долю тих, які опинились внаслідок окупації Криму і окупованої частини Донбасу. Тому до "Міжмор'я" дорога провадить виключно через НАТО".

Коментар

В українському суспільстві на сьогодні існує проблема з інтерпретацією проекту "Міжмор'я", про який сьогодні активно говорять у владних колах Варшави. Серед українців спостерігається відсутність чіткого розуміння, що представляє цей проект і які перспективи він відкриє перед Україною в майбутньому. Проект "Міжмор'я" в експертному середовищі України традиційно розглядають в звуженому варіанті Балто-чорноморської дуги. Інформація про перспективи розвитку процесу балто-чорноморської інтеграції час від часу лунають в середовищі націоналістичних партій та організацій, зокрема, в "Національному корпусі" та ВО "Свобода". Але на тлі останніх заяв Ярослава Качинського частина з них почала проявляти стриману позицію по відношенню до Польщі. Однак, існують і винятки.

Рядовий українець відчуває брак інформації про проект "Міжмор'я" через відсутність будь-яких спеціалізованих веб-порталів та аналітичних матеріалів, пов'язаних в тій чи іншій мірі з даною тематикою. Дефіцит інформації призводить до маніпуляції інформацією ЗМІ щодо інтерпретації концепції "Інтермаріум".

Ставлення до проекту залежить і від регіональної специфіки України. У Західній і Центральній Україні ініціатива поляків розглядається як прийнятна, але при наявності компромісів з низки історичних питань. Негативне ставлення найчастіше зустрічається на території Східної України. Це пов'язано з наявністю сильних проросійських настроїв в даних регіонах та апріорним несприйняттям зовнішньополітичних проектів, що не пов'язані з Росією. Підтримка інтеграційних процесів на базі балто-чорноморської інтеграції фіксується серед представників молоді та студентського середовища, в тому числі Південної і частково Східної України. Однак, реального розуміння основних характеристик проекту, про який сьогодні заявляє польський істеблішмент, в Україні немає серед всіх вікових груп.

Для просування проектів на базі балто-чорноморської інтеграції необхідно також враховувати позицію більшості українських націоналістичних організацій, незадоволених останніми заявами представників ПіСу щодо включення до порядку денного тематики т.зв. "Волинської різанини" і діяльності ОУН-УПА. Для подальшого злагодження конфлікту інтересів польській стороні, перш за все, необхідно "винести за дужки" контраверсійні питання щодо інтерпретації спільного історичного минулого.

Розвиток інтеграційних процесів на базі балто-чорноморського вектору розвитку та проекту "Міжмор'я", перш за все, має відбутись в самій Україні через широкий суспільний діалог та політичну дискусію. В Україні мають бути сформовані відповідні засади державної політики. Тільки після цього представники владних кіл України, країн Східної Європи та Прибалтики мають створити платформу для подальшого просування інтегративних проектів. При цьому основний наголос має ставитись не на питаннях політичної інтеграції, а на співробітництві в економічній та військовій сферах.

Dyskusja na temat idei unii "od morza do morza" rozpoczęło się już za czasów Józefa Piłsudskiego. Obecnie istnieją dwa podejścia do tego projektu.

Analiza procesów politycznych we współczesnej Polsce ujawnia istnienie ożywionej debaty publicznej wokół tematu poszukiwania alternatywnych podejść co do kierunku rozwoju państwa w zakresie polityki zagranicznej. Stało się tak w momencie dojścia do władzy partii "Prawo i Sprawiedliwość", w środowisku której rozpowszechnione są różnorakie poglądy na temat oceny ryzyka zagrożeń dla dalszego rozwoju politycznego kraju w razie ewentualnego kryzysu wspólnoty europejskiej i rozpadu Unii. Wśród najczęściej prezentowanych projektów, jakie pojawiają w społeczeństwie polskim i w establishmencie, szczególnej mocy nabiera idea związku regionalnego w oparciu o projekt tzw. "Międzymorza". A politykę prowadzoną przez polskiego prezydenta, Andrzeja Dudę, można właśnie umownie interpretować jako kontynuację owej linii politycznej, która powstała na początku XX wieku.

Na Ukrainie, niestety, nie istnieje jakiś jednolity pogląd co do tego, czym tak na prawdę jest ów projekt, jakie są jego mocne, a jakie słabe strony — w kontekście możliwego dołączenia doń również Ukrainy. Na poziomie społeczeństwa obywatelskiego, w mediach i w środowisku ekspertów, brakuje dziś szerokiej dyskusji co do możliwości współpracy Ukrainy z państwami Europy Wschodniej i Krajami Bałtyckimi.

A zatem, co tak naprawdę reprezentuje sobą ów geopolityczny projekt "Międzymorza" i jakie perspektywy czekają Ukrainę w razie zacieśnienia współpracy z krajami tego regionu? W poniższym materiale spróbujemy na te pytania odpowiedzieć.

Geneza projektu.

Aktywny etap dyskusji o projekcie "Międzymorza" zaczyna się po pierwszej wojnie światowej wraz z dojściem w Polsce do władzy Józefa Piłsudskiego. Tamten geopolityczny projekt miał przede wszystkim na celu zbadanie możliwości stworzenia konfederacji państw, która obejmować by miała Polskę, Ukrainę, Białoruś, Litwę, Łotwę, Estonię, Mołdawię, Węgry, Rumunię, Jugosławię, Czechosłowację, a być może i Finlandię. Stanowisko Józefa Piłsudskiego polegało na tym, aby nowa geopolityczna formacja pozwoliła krajom Europy Centralnej uniknąć dominacji w tym regionie Niemiec i Rosji. Pomysł ten w tamtym czasie oprotestował zarówno Związek Sowiecki jak i wszystkie państwa zachodnie. Poparła go jedynie Francja. Konfederacja ta miała się zatem rozciągać od Morza Czarnego i Adriatyku aż do Morza Bałtyckiego, co zostało odzwierciedlone w samej nazwie. Jednak agresywna polityka bolszewików, okupacja Białorusi i Ukrainy przez Armię Czerwoną położyły kres tej idei. Z kolei niemożność osiągnięcia porozumienia z ówczesnym kierownictwem litewskim i zajęcie Wileńszczyzny przez oddziały generała Lucjana Żeligowskiego spowodowały odwrócenie się od poparcia idei Piłsudskiego również Litwinów.

W tym samym czasie zrodziła się też inna koncepcja podejścia do idei "Międzymorza". Jej ojcem duchowym był główny oponent polityczny Piłsudskiego — Roman Dmowski, którego dziś uważa się za twórcę koncepcji polskiego nacjonalizmu. Jego zdaniem, sytuacja geopolityczna na świecie zmieniła się na tyle, że idea wielonarodowej federacji lub konfederacji utraciła swoje priorytetowe znaczenie. Na pierwszy plan wysuwał on tezę, iż państwo powinno walczyć przede wszystkim o swoją niepodległość i własny narodowy sukces. Roman Dmowski nie widział zagrożenia ze strony ówczesnej Rosji. Uważał ją za państwo słabe, niższe pod względem cywilizacyjnym, nie stanowiące przez to żadnego zagrożenia dla Polski. Jednocześnie Dmowski widział wielkie zagrożenie ze strony Niemiec, postrzegając je jako kraj o wiele bardziej nowoczesny i dynamiczny, z wysoko rozwiniętą kulturą i dużą siłą ekonomiczną. Koncepcja ta ostatecznie w Polsce przeważyła. W 1921 roku podpisany został Traktat Ryski i dokonano zmiany granic. Polska została zmuszona do uznania granic z Białoruską i Ukraińską Republiką Sowiecką.

Dziś w Polsce obie te koncepcje w równym stopniu są rozwijane. Przy czym dla Ukraińców i Palaków głównymi problemami w interpretacji procesów integracyjnych, zapoczątkowanych przez stronę polską, pozostaje odmienny sposób traktowania okresu, gdy terytoria Zachodniej Ukrainy ( tzw "Wschodnich Kresów") wchodziły w skład II Rzeczypospolitej, a także działalność UPA i ukraińskich nacjonalistów.

Zwolennicy koncepcji Józefa Piłsudskiego wspierali aktywnie Euromajdan — jako pokojowy, proeuropejski, demokratyczny protest społeczeństwa ukraińskiego. Pojawiały się nawet porównania do ruchu "Solidarność" i do polskich powstań. Wśród zwolenników tej koncepcji można również spotkać takich, którym bliskie są poglądy Giedroycia i Mieroszewskiego: ich idea polegała między innymi na osiągnięciu konsensusu społecznego w kwestii utraty przez Polskę miasta Lwowa, w zamian za dobrosąsiedzkie stosunki z Ukraińcami. Podczas Euromajdanu, w polskich kręgach prorządowych, a także w mediach — których również można byłoby umownie zaliczyć do grona zwolenników owej koncepcji — miało miejsce szerokie poparcie dla Ukraińców protestujących przeciwko polityce Wiktora Janukowycza.

Równolegle jednak, zwolennicy Romana Dmowskiego pozostawali wobec Majdanu sceptyczni. Pisali o zagrożeniach ze strony tak zwanych "banderowców". Było to związane z bardzo uproszczonym postrzeganiem Ukrainy poprzez pryzmat historii Galicji oraz ze stereotypami, jakie wciąż żywe są w polskim społeczeństwie. Zdaniem zwolenników Dmowskiego, należy być przede wszystkim patriotami i dbać jedynie o własne interesy. Jako wzorzec do naśladowania wskazywali działalność węgierskiego premiera Viktora Orbana. Zwolennicy Dmowskiego uważają ponadto, iż lepiej nie narażać się na rosyjskie sankcje i nie być narzędziem polityki zachodniej. Polska powinna nawiązać współpracę z Rosją i zdystansować się od Brukseli. Do tej grupy, w pierwszym rzędzie należy zaliczyć środowiska skupione wokół portalu internetowego Xportal.pl, czy marginalną partię "Zmiana", ale także liczne ultra-prawicowe organizacje, takie jak: "Falanga", "Obóz Narodowo-Radykalny" organizacja "Restytucja Kresów", partia "Korwin", Nacjonalistyczne Stowarzyszenie "Zadruga", Obóz Wielkiej Polski", partia "Kukiz 15", "Polski Komitet Słowiański" i inne.

Percepcja projektu Międzymorza na Ukrainie

W ostatnich latach, zarówno w kręgach politycznych, jak i w środowisku ekspertów aktywnie omawiane są perspektywy włączenia Ukrainy do sojuszu krajów Europy Wschodniej, stworzonego na bazie unii bałtycko-czarnomorskiej, w razie gdyby ją sformowano. Należy jednak zauważyć, że między tymi projektami istnieje pewna różnica, która z kolei zależy od sposobu interpretacji owego projektu — czy to w gronie ekspertów, czy też wśród niektórych sił politycznych.

Aby określić w sposób najwłaściwszy specyfikę interpretacji projektu "Międzymorze" i ocenić jego poziom akceptacji w społeczeństwie ukraińskim, a także perspektywy jego dalszego rozwoju, konieczne byłoby odnieść się do różnych opinii rozpowszechnionych w kołach eksperckich na Ukrainie.

Ilya Kononov, doktor socjologii, wykładowca, redaktor portalu www.ostrovok.lg.ua:

"Idea ta jest bardzo stara i w obecnym kształcie pochodzi prawdopodobnie od Friedricha Naumanna, z jego koncepcją "Mitteleuropy". Rzecz w tym, że Polska przekształciła się w wasala polityki USA w Europie. Prowadzi to do tego, że nie może ona konsekwentnie realizować jakichkolwiek projektów regionalnych, jeżeli interesy jej uczestników w jakiejkolwiek stopniu odbiegałyby od geopolitycznych interesów patrona. Stąd bierze się niestabilność Grupy Wyszehradzkiej. A z "Międzymorzem" stanie się to tym bardziej. Polska klasa rządząca, w kwestii zapewnienia Polsce bezpieczeństwa, polega wyłącznie na USA i NATO. Wydarzenia na Ukrainie pokazują, że w sytuacji największego zagrożenia, nadzieje te mogą okazać się płonne. Tym samym Polska podkopuje fundamenty bezpieczeństwa regionalnego. Ale projekt "Międzymorza" realizuje nie tylko Polska. Z tym pomysłem nosi się również na przykład białoruska opozycja. Najprawdopodobniej, projekt ten podżyrowany jest przez zachodnie fundacje. Oczywiste jest, że jego celem w obecnej sytuacji nie jest rozwijanie współpracy gospodarczej w przestrzeni między Morzem Czarnym i Bałtykiem, a jedynie stworzenie kordonu sanitarnego przeciwko Rosji. A teraz o Ukrainie. Dla naszego kraju główną osią geopolityczną jest oczywiście oś wschód-zachód. Oś północ-południe w omawianym projekcie dotyczy jedynie niewielkiej części terytorium Ukrainy i nie może się zbytnio przyczyniać się do wszechstronnego rozwoju kraju. Dla nas tzw. "Szlak Jedwabny" byłby czymś bardziej obiecującym. Ponadto w ramach "Międzymorza" Ukraina znów stałaby się przedmurzem owego geopolitycznego projektu, nakierowanego na powstrzymanie Rosji. Mogłoby to wręcz grozić upadkiem naszego państwa. Obecna wojna w dużej mierze wiąże się właśnie z tym, że Ukraina stała się narzędziem cudzej polityki. Ogólnie rzecz biorąc jest to szkodliwe dla interesów narodowych zarówno Ukrainy, jak i Rosji. Nam w końcu i tak przyjdzie kiedyś odnowić — nie boję się tak powiedzieć — przyjazne stosunki z Rosją. Na pewno stanie się to po odejściu Putina i jego nieodpowiedzialnych sługusów. Popchnie nas do tego nasz narodowy interes. Projekt "Międzymorza" byłby tutaj przeszkodą. "

Sergei Parkhomenko, działacz społeczny, dyrektor Centrum Studiów Zagranicznych. OPAD:

"Projekt "Międzymorza "- polska wersja bałtycko-czarnomorskiej kooperacji, w rzeczywistości zastępuje ideę bałtycko-czarnomorskiej unii. Nie odpowiada to interesom narodowym Ukrainy, wszelako w "Międzymorzu" przypisana jest nam rola drugorzędna (bycie tym "drugim wśród równych"). A to już kiedyś przerabialiśmy będąc częścią ZSRR. Ekonomicznie jesteśmy słabsi niż Polska, a zatem nie możemy pretendować do geopolitycznego przywództwa w tym projekcie. Ponadto, w przeciwieństwie do koncepcji osi bałtycko-czarnomorskiej, którą zaproponował ukraiński geopolityk Yurij Lipa, "Międzymorze" nie przewiduje integracji Skandynawii, Bałkanów i Kaukazu, bez których geopolityczna, ekonomiczna, handlowa i tranzytowa korzyść dla Ukrainy jest nieporównywalnie mniejsza. W rzeczywistości "Międzymorze" to format "nowej Rzeczypospolitej". Nieuchronne stają się więc problemy nie tylko współpracy ekonomicznej, ale również humanitarnej, gdy tymczasem Polska nieodmiennie wymaga od Ukrainy odżegnywania się od własnej narodowej pamięci, od heroizacji OUN i UPA (a same te dwie formacje są kluczowe w warunkach rosyjsko-ukraińskiej wojny, wszak to właśnie UPA jest jednym najważniejszych przykładów udanej walki z moskiewskim okupantem). "Międzymorze" nie może też pretendować do statusu nowego wojskowo-politycznego bloku, jako że Polska i Kraje Bałtyckie już są członkami NATO, a członkom NATO nie wolno równolegle należeć do innych polityczno-wojskowych struktur. Dla Ukrainy korzystniejsze jest zawieranie dwustronnych umów o pomocy wojskowej z poszczególnymi krajami NATO. "

Sergey Kuzan, wiceprzewodniczący ruchu "Ludzi Wolnych", były prezes "Narodowego Kongresu Młodzieży":

"Temat ten należało podnosić już wczoraj, a nie dopiero dzisiaj. Jest on bardzo istotny. Jak chodzi o projekt "Międzymorza", to dla nas ta inicjatywa nie jest nowa. Już wcześniej pozycjonowaliśmy podobne inicjatywy poprzez działalność GUAM oraz dyskusje o konieczności kształtowania łuku bałtycko-czarnomorskiego. Po pierwsze, musimy podjąć dyskusję w samej Ukrainie, a następnie na poziomie rządu i w MSZ opracować strategię polityki państwa. Dopiero potem możemy rozpocząć dialog ze stroną polską. Ale nie metodą szantażu i odwoływania się do przeszłości, lecz pójściem drogą poszukiwania interakcji w dziedzinie ekonomii, współpracy wojskowej, czy też wspólnych projektów kulturalnych. "

dr Eugeniusz Biłonożko, redaktor portalu "Polonews"

Dla Polaków projekt "Międzymorza" to metapolityka. To pewien idealistyczny projekt życzeniowy: idea powrotu do epoki, kiedy istniała wielka wielonarodowe Rzeczpospolita. Ważne jest, aby zrozumieć, iż idea "Międzymorza" jest w Polsce wspierana głównie przez konserwatystów, u nas zaś pomysł ten artykułowany jest jedynie przez partie prawicowe. Są dwie ogólnoukraińskie partie, które w swoich programach mówią o konieczności stworzenia unii bałtycko-czarnomorskiej. Pierwsza z nich, to nieistniejąca już Partia Republikańska, a druga — to nowo powstały "Korpus narodowy". Kwestia przystąpienia Ukrainy do projektu "Międzymorza" jest bardzo aktualna z jednej prostej przyczyny: w średniodystansowym okresie, czyli w ciągu najbliższych 20 lat, nie staniemy się członkami NATO, no chyba, że do tego czasu nastąpi upadek Rosji. Warto zauważyć, że Polacy ideę "Międzymorza" realizują w oparciu o "Grupę Wyszehradzką". V4 stanowi już pewną bazę, na której powstać może nadbudowa w formacie "Intermarium". Moim zdaniem, perspektywa powstania "Międzymorza" jest jak najbardziej realna. Owszem, istnieje wspólne zagrożenie, które może nas zintegrować, ale sojusze mogą tworzyć tylko ludzie, ludzie, którzy spoglądają w przyszłość, a nie zatrzymują się w historii. Niestety, stosunkach polsko-ukraińskich na pierwszy plan wysuwa się przeszłość, a nie przyszłość. "

Jerzy Wójcicki, członek rady do spraw historii, dziedzictwa kulturowego i toponimki miasta Winnica, członek Związku Polaków na Ukrainie, redaktor "Słowa Polskiego"

"Patrząc przez różowe okulary na ideę zjednoczenia krajów unii bałtycko-czarnomorskiej rzeczywiście można odnieść wrażenie, że pomysł ten może być kiedyś zrealizowany. Niestety, rzeczywistość jest nieco inna. Dziś nie ma dla Ukrainy żadnej innej alternatywy niż członkostwo w Sojuszu Północnoatlantyckim. Rozumie to prezydent Petro Poroszenko, rozumieją to również eksperci, którzy realnie oceniają szanse Ukrainy na przywrócenie jej integralności terytorialnej po agresji rosyjskiej na wschodzie naszego kraju. Okupacja Krymu i Donbasu — to nie tylko łzy matek zamordowanych ukraińskich bohaterów, ale też ogromne straty finansowe dla Ukrainy. Czy Rosja zaryzykowałby zaatakowanie wschodniej części naszego kraju, gdyby wiedziała, że ​​za maksymalnie pięć dni NATO zareaguje w przewidziany procedurami sposób? Czy nie moglibyśmy uniknąć 10.000 ofiar i całkowitego zniszczenia infrastruktury przez rosyjskie i separatystyczne wojsko, gdybyśmy poszli śladem Polski i Krajów Bałtyckich, które wcześniej przystąpiły do ​​NATO? "Międzymorze" — owszem — bardzo dobrze prezentuje się na mapie. Oto kilka krajów, oblane morzami Czarnym i Bałtyckim, połączone zostają wspólnotą interesów gospodarczych i wojskowych dla powstrzymania rosyjskiej inwazji na Europę. Ale jeśli policzyć całkowitą liczbę czołgów, samolotów, siły ludzkiej we wszystkich krajach basenu Morza Bałtyckiego i Czarnego, widzimy, że nawet w połowie nie dorównuje to liczbie wojskowej techniki Federacji Rosyjskiej. Tak że szanse pokonania wroga, opierając się wyłącznie na własnych zasobach, są bardzo małe. Co innego gdybyśmy mówili o Ukrainie, Polsce, Krajach Bałtyckich, Białorusi już jako o członkach NATO. Droga do unii Ukrainy z "Międzymorzem" prowadzi tylko i wyłącznie przez NATO i Unię Europejską. Mam nadzieję, że referendum w sprawie przystąpienia do Sojuszu Północnoatlantyckiego, który lobbuje dzisiaj nasz prezydent, stanie się wyraźnym sygnałem dla Zachodu, że nasz kraj nareszcie wyrwał się z orbity Rosji i wrócił do europejskiego domu, z którego zostaliśmy siłą wyrwani przez Rosję pod koniec XVIII wieku. Członkostwo w NATO — to nie tylko wojskowy "parasol", ale również sygnał dla globalnych inwestorów, że ich inwestycje na Ukrainie nie powtórzą losu tych na okupowanym Krymie i w Donbasie. Powtarzam, droga do "Międzymorza" prowadzi wyłącznie poprzez NATO."

Komentarz

W społeczeństwie ukraińskim istnieje dziś poważny problem z interpretacją projektu "Międzymorza", o którym obecnie aktywnie dyskutuje się w kręgach rządowych Warszawy. Wśród Ukraińców brak jest jasnego zrozumienia, czym jest ów projekt tak na prawdę jest i jakie otwiera on perspektywy przed Ukrainą w przyszłości. Idea "Międzymorza", w środowisku ekspertów na Ukrainie, rozważana jest tradycyjnie w nieco węższym wariancie łuku bałtycko-czarnomorskiego. Informacje na temat perspektyw rozwoju procesu bałtycko-czarnomorskiej integracji pojawiają się od czasu do czasu wśród członków partii i organizacji nacjonalistycznych, w tym w "Korpusie Narodowym" i w partii "Svoboda". Ale w kontekście ostatnich wypowiedzi Jarosława Kaczyńskiego część z nich zaczęła wykazywać pewną powściągliwość i zdystansowane stanowisko wobec Polski. Istnieją jednak wyjątki.

Przeciętnemu Ukraińcowi brakuje informacji na temat projektu "Międzymorza", a to z powodu braku jakichkolwiek specjalistycznych portali internetowych oraz materiałów analitycznych związanych w ten czy inny sposób z tym tematem. Niedobór informacji prowadzi do częstych manipulacji na temat istoty tej koncepcji w ukraińskich mediach.

Nastawienie do projektu zależy również od specyfiki regionalnej Ukrainy. W zachodniej i centralnej części kraju ta polska inicjatywa uznawana jest jako do przyjęcia, ale pod warunkiem kompromisu w sprawie szeregu kwestii historycznych. Negatywne nastawienie występuje głównie we wschodniej Ukrainie. Związane jest to z obecnością tam silnych prorosyjskich nastrojów, a także z apriorycznym odrzuceniem wszystkich obcych projektów nie mających związku z Rosją. Przychylność do procesów integracyjnych na bazie unii bałtycko-czarnomorskiej obserwuje się głównie wśród ludzi młodych, zwłaszcza w środowiskach studenckich, i to również w południowej i wschodniej części Ukrainy. Jednak pełnego zrozumienia głównych cech owego projektu, o którym głośno jest w polskim establishmencie, na Ukrainie brakuje we wszystkich grupach wiekowych.

Aby jednak ów projekt bałtycko-czarnomorskiej integracji mógł ruszyć z miejsca, konieczne jest uwzględnienie stanowiska większości ukraińskich organizacji nacjonalistycznych, niezadowolonych z ostatnich wypowiedzi przedstawicieli partii PiS w sprawie włączenia do porządku dziennego tematyki tak zwanej "Rzezi Wołyńskiej" i działalności OUN-UPA. Dla załagodzenia konfliktu interesów po stronie polskiej, należy przede wszystkim usunąć poza nawias wszelkie kontrowersyjne kwestie dotyczące interpretacji naszej wspólnej historii.

Postęp procesów integracyjnych na bazie bałtycko-czarnomorskiego wektora rozwoju owej unii, oraz samego projektu"Międzymorza" może nastąpić na Ukrainie przede wszystkim na drodze szerokiego dialogu społecznego i debaty politycznej. Powinny zostać sformułowane odpowiednie zasady polityki państwowej, a dopiero wówczas przedstawiciele kół rządowych Ukrainy, Europy Wschodniej i Krajów Bałtyckich mogą wypracować platformę dla dalszego rozwoju procesów integracyjnych. Przy czym główny akcent nie powinien być położony na kwestie integracji politycznej, lecz na współpracę w sferze gospodarczej i wojskowej.

Oleksander Nikonorov Depo.Donbas — tłumaczenie Marian Panic

 

Pogoda / Погода

Warszawa Варшава   
Krakow / Краків
Gdansk / Гданськ
Poznan / Познань
Lodz / Лодзь
Київ / Kijow
Львів / Lwow
Харків / Charkow
Одеса / Odesa
Донецьк / Donieck


CZYTAJ NAS W WYGODNYM FORMACIE

ЧИТАЙТЕ НАС В ЗРУЧНОМУ ФОРМАТІ