Inline pictures
Polska 10:17
Україна 11:17

"Kult Bandery" w liczbach

Opinie || Думки
09.03 08:34
or-43325.jpg

Повна цитата Ярослава Качинського з інтерв’ю тижневика «Do Rzeczy» звучить так:
«Ми не можемо роками погоджуватися, щоб в Україні будували культ людей, які здійснили геноцид щодо поляків, до того ж такий, що хоч і важко перевершити в жорстокості німців, але вони їх перевершили. Коротко кажучи, то справа певного вибору України. Я чітко сказав пану президенту Порошенку, що з Бандерою вони в Європу не увійдуть. Для мене це ясна справа, бо ми демонстрували величезне терпіння, але є його межі». Пише українській історик Олександр Зінченко на порталі TEKSTY

Що переповнило горнятко терпіння Ярослава Качинського? Як «культ Бандери, Організації українських націоналістів та Української повстанської армії» проявляється в історичній політиці українських державних інституцій?
Усе можна порахувати. Якщо основою «історичної політики» є культ Бандери, ОУН та УПА — можна припустити, що згадки «об’єктів культу» будуть з’являтися дещо частіше, ніж інших елементів цієї політики.
Комеморативні укази Президента України, «календарні» постанови Верховної Ради, тематика пам’ятних монет і поштових марок, зміст офіційного сайту Українського інституту національної пам’яті, кількість нових пам’ятників Степанові Бандері та вулиць на його честь – усе це дозволяє оцінити масштаби «лиха».

Від інаугурації Петра Порошенка до моменту, коли Ярослав Качинський висловив йому своє незадоволення, на офіційній президентській веб-сторінці з’явилося майже 1600 указів. Проте історичної політики стосуються лише 43 з них.
Абсолютна більшість цих указів виходять кожного року і регламентують особливості відзначення державних свят: Дня Соборності, Дня Конституції, Дня Незалежності. Таких указів за майже тисячу днів президенства Порошенка найбільше – 14. Подіям Майдану та подвигу Небесної сотні присвячено 7 указів.
Відзначення пам’яті жертв Голодомору, 75 роковини масового вбивства київських євреїв у Бабиному Яру, пам’ять про Другу світову війну – кожна з цих тем знайшла відображення в 4 указах.
Один з двох «персональних» указів був пов’язаний із відзначенням 150-річяя історика і співзасновника УНР Михайла Грушевського. 100-ліття самої Української республіки та Української революції 1917-1921 років є іще одним важливим «історичним» указом.
У категорію «Інші» потрапили укази, якими встановлювався День Захисника України, відзначалися річниці Чорнобильської катастрофи, започаткування Української Гельсинської групи, 200-річчя Михайла Вербицького та 150-річчя першого виконання головного твору його життя – Українського гімну, 500-річчя Реформації в Україні.
Серед указів Президента України нема жодного, де б згадувалися Степан Бандера, ОУН або УПА.
Пошук по сайту Президента України не знаходить жодного повідомлення або документу, де б згадувався Степан Бандера. Президентські спічрайтери не змогли згадати, щоб текст якої-небудь президентської промови містив згадки про провідника ОУН.
У цьому контексті з усіх публічних виступів Петра Порошенка згадується лише обмовка «Цинічні бандери» (заміть «цинічні бандити»). ОУН та УПА згадуються лише в кількох публічних виступах Президента України.

Постанови Верховної Ради
Раніше український парламент щороку випускав десятки «календарних» постанов, якими встановлювалося державне відзначення важливих історичних дат.
Від 2014 року замість десятків парламент випускає одну постанову «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв», яка включає усі пам’ятні дати на наступний рік. Постанова на 2015 рік містила 67 пам’ятних дат, постанова на 2016 рік – 95, а цьогорічна – 94.
Три постанови разом охоплюють 256 пам’ятних дат у 2015-2017 роках. З них лише 9 присвячені подіям і особистостям, які пов’язані з ОУН та УПА. Цей перелік включає і відзначення 75-річчя УПА у жовтні 2017 року.
На культ це, здається, «не тягне». Особливо у порівнянні із особами і подіями, що пов’язані із Українською революцією 1917-1921 років. Календарні постанови ВРУ налічують 35 таких пам’ятних дат.

Пам’ятні монети і марки
У 2014-2016 роках Національний банк України випустив 108 пам’ятних монет. Укрпошта випустила за той самий час 87 художніх марок. Тематиці Української революції присвячено 11 монет і 1 марка (до 150-річчя Михайла Грушевського). На сайтах НБУ або Укрпошти не вдалося знайти жодної монети або марки 2014-2016 років, які б були присвячені Бандері, ОУН або УПА.

Діяльність Українського інституту національної пам’яті
В очах багатьох людей в нашій країні і за її межами Український інститут національної пам’яті під керівництвом Володимира В’ятровича – оплот і найбільший провідник «бандерізації».
Парадокс полягає в тому, що у перший рік його керівництва в публікаціях офіційного сайту УІНП ім’я Степана Бандери не з’являється жодного разу.

Протягом майже трьох років – з квітня 2014 включно до січня 2017 року – це ім’я згадується 19 раз.
У рубриці «Новини» з’явилося близька 1300 публікацій від моменту, коли інституцію очолив В’ятрович і до моменту, коли Качинський вирішив поділитися своїм баченням українських проблем.
До теми декомунізації УІНП звертався найчастіше – це п’ята частина усіх новин сайту.
14% новин УІНП пов’язані із історією Другої світової війни. Це зрозуміло: на 2014 рік припало 75-річчя її початку, а на 2016 рік – 70 річчя її завершення, а російська пропаганда найбільше маніпулювала саме із цим періодом історії ХХ століття.
Трохи більше 8% новин сайту присвячені темі Голодомору 1932-33 та масового голоду 1946 року.
На четвертому місці – тематика Майдану і Революції Гідності.
І лише на п’ятому місці новин сайту УІНП, менше 5% – це тематика ОУН та УПА.

Протягом усього часу Український інститут національної пам’яті не підготував жодної книжки або виставки, яка б була повністю присвячена Бандері, ОУН або УПА. Перша інформаційна кампанія, яка присвячена безпосередньо УПА, стартувала через два дні після сенсаційних заяв Ярослава Качинського.
Закони, «що глорифікують УПА»
9 квітня 2015 року з подачі УІНП український парламент прийняв пакет з 4 законів, які більш романтичні українські політики називали «Законами Чистого четверга», а польські – відразу оголосили такими, що «глорифікують УПА».
Судячи з результатів пошуку у Google, першим це формулювання вжив колишній прем’єр-міністр Польщі, лідер польських лівих Лешек Міллер. Тоді він оголосив, що приймаючи ці закони, «Україна всадила Польщі ножа в спину». Одночасно він заявив, що «На міфі УПА будується сучасна ідентичність України».
Ці формулювання живо підхопили польські медіа різноманітного світоглядного і політичного спрямування.
Аналіз того, як польські медіа висвітлювали зміст «декомунізаційного пакету», варто було б описати окремо. Тут – тільки найголовніші спостереження.
Значна частина матеріалів, які Google знаходить у відповідь на запит «закони, що глорифікують УПА», містить 4 види маніпуляції.
Більшість таких матеріалів переконують свого читача, що закон встановлює кримінальну відповідальність за «заперечення доцільності їх боротьби», маючи на увазі бійців УПА.
У дійсності закон не містить жодної криміналізації.
Пункт 1, статті 6 Закону стверджує: «Громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які публічно виявляють зневажливе ставлення до осіб, зазначених у статті 1 цього Закону, перешкоджають реалізації прав борців за незалежність України у XX столітті, несуть відповідальність відповідно до законодавства».
Тобто закон тут вкрай нечіткий, бо не містить жодних посилань до Кримінального, або Цивільного кодексів. Формулювання було нав’язано Радикальною партією Ляшка і в цій редакції є юридично нікчемним та безглуздим, адже його неможливо застосувати на практиці.
Маніпуляція змістом цієї статті народила повсюдне тепер у Польщі переконання, що за слова щодо злочинів, здійснених упівцями, в Україні будуть ув’язнювати істориків, журналістів, політиків та усіх, хто «не так» висловиться щодо бандерівців. І в цьому тискові на свободу висловлювань полягає нова політика української держави.
На ділі 5 стаття цього закону стверджує, що «Держава забезпечує всебічне вивчення історії про боротьбу та борців за незалежність України у XX столітті.» І у замовченні цієї вимоги закону полягає друга маніпуляція в польських медіях.
Третя маніпуляція полягала у тому, що більшість польських публікацій не повідомляла своїм читачам про те, що ОУН і УПА – це тільки дві позиції у списку. Цілий перелік налічує близька 60 таких позицій і охоплює кілька сотень політичних і громадських об’єднань, військових з’єднань і парамілітарних утворень: від військових і державних інституцій УНР і закінчуючи Українською Гельсинською групою та «Рухом». Тобто метою цього закону взагалі не було якесь спеціальне уславлення двох (і тільки цих двох) формацій.
На ділі основний намір полягав в усуненні певної несправедливості: в незалежній Україні, ті хто за неї боролися, опинилися в гіршому правовому статусі, ніж ті, хто боровся проти них. Багато ветеранів НКВД, МГБ і КГБ мали пільги і правовий статус «ветеранів війни», хоча займалися боротьбою не так з окупантами, як з «чуждими елементами» в тилу.
Нарешті, четверта – це маніпуляція контекстом.
Значна частина польських медій не поінформувала, що український парламент у той день проголосував не один, а чотири закони, які «переформатували» історичну політику України.
Перший – засуджував будь-які прояви тоталітаризму і вимагав усунення з публічного простору його символів та елементів пропаганди. Другий – забезпечував відкритий доступ до таємних архівів комуністичних спецслужб. Третій – говорив про Другу світову війну 1939-45 років замість глорифікації радянського міфу «Великої Вітчизняної війни». Ішлося про нейтралізацію саме того міфу, який сором’язливо уникав загадок, що цю війну у вересні 1939 року розпочали Гітлер і Сталін агресією проти Польщі.
Перейменування і пам’ятники на честь Бандери

Ці закони діють.
Сайт Українського інституту національної пам‘яті повідомляє, що в Україні в рамках декомунізації перейменовано 51 493 майдани і вулиці. На честь Степана Бандери назвали 34 з них. Це – 0, 07% від загальної кількості перейменувань.
Протягом цього ж часу було демонтовано 2389 пам’ятників, що пропагували тоталітарний режим. Натомість за три роки після Революції Гідності було встановлено 4 (чотири) нових пам’ятники Степанові Бандері. Це – 0,02% від кількості демонтованих.
Усі пам’ятники Бандері були встановлені коштом місцевих громад. З державного бюджету на ці проекти грошей не виділяли.
Як почувається бандерізоване населення? Соціологія
Протягом останнього часу в Україні проведено кілька соціологічних досліджень, які досліджували ставлення українців до Бандери, ОУН та УПА.
Найбільш репрезентативним є дослідження «Що об’єднує та роз’єднує українців»(4413 респондентів), яке Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва провів на межі 2014 та 2015 років.
Згідно цього дослідження, позитивно Степана Бандеру оцінюють 12,5% опитаних. Негативно – 19,8%
Бандера і далі лишається регіональним героєм. На Галичині позитивно сприймають його внесок в історію 47% (негативно – 1%), на Волині позитивне сприйняття провідника ОУН – 34,7% (негативне – 6,8%).
Дослідження, яке проводив Інститут соціології НАНУ влітку 2015 року (1802 респонденти), показує подібний рівень симпатій до Степана Бандери – 12,9%.
На цьому хороші новини для Ярослава Качинського закінчуються: Бандера у своїх симпатіях поступився Леоніду Брежнєву (13,2%). Проте про «брежнєвізацію» України помічники, вочевидь, не стали оповідати своєму шефу.
Підсумки «бандерізації»
«Культ Бандери» протягом 2014-2016 років у цифрах виглядає так:
Укази Президента – 0
Постанови Верховної Ради:
* щодо Бандери персонально – 0
* згадки дат, пов’язаних із ОУН або УПА – 3,5%
Пам’ятні монети Нацбанку України – 0
Марки Укрпошти – 0
У діяльності Українського інституту національної пам’яті:
* Згадок на сайті Степана Бандери – 1%
* Згадок ОУН або УПА в новинах сайту – 4,9%
Книжок про Бандеру, ОУН або УПА – 0
Виставок про Бандеру, ОУН або УПА – 0
Місцеве самоврядування:
* Пам’ятників Бандері – 0,02% від кількості демонтованих пам’ятників комуністичного режиму
* Вулиць на честь Бандери – 0,07% від кількості усіх перейменувань
Українці ставляться до Степана Бандери:
* 12,5% — позитивно;
* 19,8% — негативно.
Отже, загальний висновок щодо «культу Бандери»: складно відмовитися від того, чого в Україні нема.
Лишилося коротко прокоментувати першу частину процитованої на початку фрази Ярослава Качинського:
«Ми не можемо роками погоджуватися, щоб в Україні будували культ людей, які здійснили геноцид щодо поляків, до того ж такий, що хоч і важко перевершити в жорстокості німців, але вони їх перевершили.»
Щоб усвідомити глибину цієї фрази – її варто розмістити на фоні фото з таборів Аушвіц і Майданек.
Щодо того, як українці сприйняли цю фразу, нема соціологічних досліджень. Але з обговорення у соціальних мережах та в українських медіях виходить, що ці слова були сприйняті в контексті російської пропаганди та її оповідей про «розіп’ятих хлопчиків».
Це та реальність, у якій російську збройну агресію називають «українською кризою», злочинців і убивць – повстанцями і ополченцями, солдат країни агресора – «вежливыми людьми» та «зелёными человечками».
Слова Ярослава Качинського про «культ Бандери» лягли у парадигму цієї нової реальності – світу пост-правди.

„Z Banderą to oni do Europy nie wejdą!” – mówi Jarosław Kaczyński, prezes partii „Prawo i Sprawiedliwość”, która kontroluje obydwie izby parlamentu. Nie będzie też przesadą stwierdzenie, że Kaczyński kontroluje nie tylko parlament, ale także podejmowanie decyzji w dwóch innych budynkach – kancelarii prezesa Rady Ministrów oraz pałacu na Krakowskim Przedmieściu, rezydencji prezydenta Polski. Dlatego właśnie stanowisko prezesa zostało odzwierciedlone także w wypowiedziach prezydenta Andrzeja Dudy oraz wpływowych posłów partii rządzącej. Piszę Oleksandr Zinczenko na portalu Teksty.

Dosłowny cytat Jarosława Kaczyńskiego z wywiadu dla tygodnika „Do Rzeczy” brzmi tak: „Nie możemy przez lata zgadzać się, by na Ukrainie budowano kult ludzi, którzy wobec Polaków dopuścili się ludobójstwa, i to takiego, że choć trudno było przebić w okrucieństwie Niemców, to oni ich przebili. Krótko mówiąc to sprawa pewnego wyboru Ukrainy. Powiedziałem wyraźnie panu prezydentowi Poroszence, że z Banderą to oni do Europy nie wejdą. To jest sprawa dla mnie jasna, bo wykazaliśmy ogromną cierpliwość, ale są jej granice”.

Co przelało czarę goryczy Jarosława Kaczyńskiego? Jak „kult Bandery, Organizacji Ukraińskich Nacjonalistów i Ukraiński Armii Powstańczej” wyrażany jest w polityce historycznej ukraińskich instytucji państwowych?
Wszystko można policzyć. Jeżeli podstawą „polityki historycznej” jest kult Bandery, OUN i UPA, przypuszczać można, że właśnie te „obiekty kultu” występować będą nieco częściej, niż inne elementy tej polityki.
Dekrety prezydenta Ukrainy upamiętniające wydarzenia historyczne, „rocznicowe” uchwały Werchownej Rady, tematyka pamiątkowych monet i znaczków pocztowych, treści umieszczane na oficjalnej stronie Ukraińskiego Instytutu Pamięci Narodowej, liczba nowych pomników Stepana Bandery oraz ulic których jest patronem – to wszystko pozwala ocenić skalę „zła”.

Dekrety prezydenta Ukrainy
Od inauguracji Petra Poroszenki do momentu, gdy Jarosław Kaczyński wyraził swoje niezadowolenie, na oficjalnej stronie internetowej prezydenta opublikowano prawe 1600 dekretów. Jednak polityki historycznej dotyczą tylko 43 z nich.
Absolutna większość tych dekretów ukazuje się każdego roku i zawiera wytyczne dotyczące obchodów świąt państwowych: Dnia Jedności, Dnia Konstytucji, Dnia Niepodległości. Spośród wszystkich ukraińskich prezydentów Poroszenko wydał najwięcej takich dekretów — w ciągu prawie tysiąca dni swoich rządów było ich 14.
Wydarzeniom Majdanu i wyczynowi Niebiańskiej Sotni poświęcono 7 dekretów.
Upamiętnienie ofiar Hołodomoru, 75 rocznica masowych mordów na Żydach kijowskich w Babim Jarze, pamięć o II wojnie światowej – każde z tych zagadnień znalazło swe odbicie w 4 dekretach.
Jeden z dwóch „osobowych” dekretów był związany z obchodami 150-lecia urodzin historyka i współzałożyciela Ukraińskiej Republiki Ludowj Mychajła Hruszewskiego. 100-lecie samej URL oraz Rewolucji Ukraińskiej lat 1917–1921 jest kolejnym ważnym dekretem „historycznym”.
Do kategorii „inne” trafiły dekrety takie jak ustanawiający Dzień Obrońcy Ukrainy czy też upamiętniające rocznicę wybuchu w Czarnobylu, utworzenie Ukraińskiej Grupy Helsińskiej, 200-lecia urodzin Mychajła Werbyckiego oraz 150-lecia pierwszego wykonania najważniejszego jego utworu tj. obecnego hymnu Ukrainy, 500-lecia Reformacji na Ukrainie.
Wśród dekretów prezydenta Ukrainy nie ma żadnego, w którym byłaby mowa o Stepanie Banderze, OUN albo UPA.
Wyszukiwarka na stronie prezydenta Ukrainy także nie znajduje żadnej informacji lub dokumentu, w których byłoby odniesienie do Stepana Bandery. Autorzy przemówień prezydenta nie wspominają, by jakiekolwiek wystąpienie prezydenta zawierało wzmiankę o prowidnyku OUN.
W tym kontekście ze wszystkich publicznych wystąpień Petra Poroszenki wymienia się tylko lapsus językowy „cyniczni bandery” (zamiast „cyniczni bandyci”).
O OUN i UPA jest mowa tylko w kilku publicznych wystąpieniach prezydenta Ukrainy.

Uchwały Werchownej Rady
Wcześniej parlament ukraiński co roku publikował dziesiątki uchwał „rocznicowych”, na mocy których obchodzono ważne daty historyczne na szczeblu państwowym.
Od 2014 r. zamiast dziesiątek uchwał Werchowna Rada zatwierdza jedną uchwałę O obchodach ważnych dat i jubileuszy, która zawiera wszystkie ważne daty na kolejny rok. Uchwała na 2015 rok zawierała 67 takich dat, uchwała na 2016 rok – 95, a na rok obecny – 94.

Te trzy uchwały obejmują więc 256 dat z lat 2015–2017. Z nich tylko 9 zostało poświęconych wydarzeniom i postaciom, które są związane z OUN i UPA. Lista ta zawiera też obchody 75-lecia UPA zaplanowanych na październik 2017 roku.
Na „kult” to więc raczej nie wygląda. Szczególnie w porównaniu z osobami i wydarzeniami, które nawiązują do Rewolucji ukraińskiej lat 1917–1921. Decyzje „rocznicowe” Werchownej Rady dotyczą 35 takich dat.
Monety i znaczki pamiątkowe
W latach 2014–2016 Ukraiński Bank Narodowy wyemitował 108 monet pamiątkowych. „Ukrpoczta” zaprezentowała w tym samym czasie 87 okolicznościowych znaczków. Tematyce Rewolucji ukraińskiej poświęcono 11 monet i 1 znaczek (150-lcie urodzin Mychajła Hruszewskiego).
Na stronach UBN oraz „Ukrpoczty” nie udało się znaleźć żadnej monety albo znaczka, który byłby poświęcony Banderze, OUN albo UPA.

Działalność Ukraińskiego Instytutu Pamięci Narodowej w oczach wielu osób w naszym kraju oraz poza jego granicami Ukraiński Instytut Pamięci Narodowej pod kierownictwem Wołodymyra Wiatrowycza to główny promotor „banderyzacji”.
Paradoks polega na tym, że w pierwszym roku jego przewodniczenia w Instytucie w publikacjach na oficjalnej stronie UIPN postać Stepana Bandery nie pojawiła się ani razu. Ogółem, w ciągu prawie trzech lat – od kwietnia 2014 roku do stycznia 2017 roku włącznie – nazwisko to wymieniane jest 19 razy.

Na tej samej stronie, w rubryce „Wiadomości”, od momentu gdy na czele Instytutu stanął Wiatrowycz do chwili, gdy Kaczyński zdecydował się na upublicznienie swego punktu widzenia na problemy ukraińskiej historii, pojawiło się prawie 1300 publikacji.
Najczęściej UIPN podejmował w nich tematykę dekomunizacji – to jedna piąta wszystkich wiadomości na stronie. 14% komunikatów nawiązywało do Drugiej wojny światowej, co jest zrozumiałym: w 2014 roku obchodzono 75-lecie jej wybuchu, zaś w 2016 roku – 70-lecie jej zakończenia (a propaganda rosyjska manipulowała najbardziej właśnie tym okresem historii XX wieku).
Niewiele ponad 8% wiadomości na stronie było poświęconych kwestii Hołodomoru lat 1932–1933 i masowego głodu 1946 roku.
Na miejscu czwartym – tematyka Majdanu i Rewolucji Godności.
I dopiero na piątym miejscu pod względem ilości są publikacje na temat OUN i UPA, które stanowią mniej niż 5% całości.

W tym czasie Ukraiński Instytut Pamięci Narodowej nie przygotował żadnej książki albo wystawy, która byłaby w całości poświęcona Banderze, OUN albo UPA. Pierwsza kampania informacyjna, która poświęcona została bezpośrednio UPA, zainicjowana została dwa dni po sensacyjnej deklaracji Jarosława Kaczyńskiego.

Ustawy „gloryfikujące UPA”
9 kwietnia 2015 r. z inicjatywy UIPN parlament ukraiński przyjął pakiet 4 ustaw, które politycy ukraińscy lubiący symbole nazwali „ustawami Wielkiego Czwartku”, a polscy ogłosili takimi, które „gloryfikują UPA”.
Jak wynika z rezultatów poszukiwań w Google, pierwszym tego sformułowania użył były polski premier i jeden z liderów polskiej lewicy postkomunistycznej Leszek Miller. To on też stwierdził wówczas, że przyjmując te ustawy „Ukraina wbiła Polsce nóż w plecy”. Ponadto oświadczył, iż „na micie UPA buduje się współczesna tożsamość ukraińska”. Sformułowania te ochoczo podchwyciły media reprezentujące różne światopoglądy i kierunki polityczne.
To, w jaki sposób media w Polsce przekazywały treść „pakietu dekomunizacyjnego” zasługuje na odrębną szczegółową analizę. Tutaj – tylko najważniejsze uwagi.
Znaczna część materiałów jak znajduje Google po wpisaniu w wyszukiwarkę frazy „ustawy gloryfikujące UPA” zawiera cztery rodzaje manipulacji.
Większość takich materiałów przekonuje czytelnika, że nowe prawo wprowadza odpowiedzialność karną za „kwestionowanie celowości ich walki”, mając na myśli partyzantów UPA.
W rzeczywistości ustawa nie zawiera żadnej kryminalizacji.
Punkt 1 artykułu 6 ustawy stwierdza: „Obywatele Ukrainy, cudzoziemcy, jak też osoby pozbawione obywatelstwa, które publicznie wyrażają pogardliwy stosunek do osób wymienionych w artykule 1 tej ustawy, przeszkadzają w realizacji praw walczących o niepodległość Ukrainy w XX wieku, ponoszą odpowiedzialność przewidzianą prawem”.
Zapis ten jest skrajnie nieprecyzyjny, bo nie mieści żadnych odniesień do kodeksów karnego czy cywilnego. Taka wersja została zaproponowana przez Partię Radykalną Ołeha Laszka i w takiej redakcji jest pod względem prawnym jałowa i bezsensowna, bo nie można jej zastosować w praktyce.
Manipulacja treścią tego punktu zrodziła powszechnie obecnie w Polsce przekonanie, że za wzmianki o zbrodniach popełnionych przez upowców, na Ukrainie do więzień trafiać będą historycy, dziennikarze, politycy i wszyscy ci, którzy „nie tak jak należy” wypowiedzą się o banderowcach. Nowa polityka państwa ukraińskiego ma też rzekomo zawierać elementy zamachu na wolność słowa.
Warto zaznaczyć, że artykuł 5 tej ustawy stwierdza, że „Państwo gwarantuje wszechstronne [wyróżnienie moje – A. Z.] badanie historii walk i osób walczących o niezależność Ukrainy w XX stuleciu”. Pomijanie tego artykułu to druga manipulacja w polskich mediach.
Trzecia manipulacja polega na tym, że większość polskich publikacji nie informowała swoich czytelników o tym, że OUN i UPA – to tylko dwa punkty z wykazu. Cała lista obejmuje blisko 60 pozycji i dotyczy kilkuset organizacji politycznych i społecznych, ugrupowań zbrojnych oraz formacji paramilitarnych: poczynając od wojskowych i państwowych instytucji URL, a kończąc na Ukraińskiej Grupie Helsińskiej i „Ruchu”. Wniosek z tego jest taki, że celem tej ustawy w ogóle nie była jakaś celowa gloryfikacja dwóch (i tylko tych dwóch) formacji.
Faktycznie główny zamiar polegał na usunięciu pewnej niesprawiedliwości: w niepodległej Ukrainie ci, którzy za nią walczyli, znaleźli się w gorszej sytuacji prawnej, niż ci, przeciwko którym walczyli. Wielu weteranom NKWD, MGB i KGB przysługiwały ulgi i status prawny „weteranów wojny”, chociaż walczyli często nie z okupantami, ale z „elementem obcym” na tyłach.
I wreszcie czwarta manipulacja ‒ kontekstem.
Znaczna cześć mediów polskich nie poinformowała, że parlament ukraiński przegłosował tego dnia nie jedną, ale cztery ustawy, które „przeformatowały” politykę historyczną Ukrainy.
Pierwsza ‒ potępiała jakiekolwiek przejawy totalitaryzmu i wymagała usunięcia z przestrzeni publicznej jego symboli oraz elementów propagandy. Druga ‒ umożliwiała otwarty dostęp do tajnych archiwów komunistycznych służb specjalnych. Trzecia ‒ mówiła o drugiej wojnie światowej w latach 1939‒1945 zamiast gloryfikowania sowieckiego mitu „Wielkiej Wojny Ojczyźnianej”. Chodziło o zneutralizowanie właśnie tego mitu, który wstydliwie unikał nawet wzmianki o tym, że tę wojnę w 1939 r. rozpoczęli Hitler i Stalin agresją na Polskę.

Zmiany ulic i pomniki Bandery
Te ustawy funkcjonują. Strona Ukraińskiego Instytutu Pamięci Narodowej informuje, że na Ukrainie w ramach dekomunizacji zmieniono nazwy 51 493 placów i ulic. 34 z nich otrzymały nazwę Stepana Bandery. Stanowi to 0,07% ogólnej liczby nowych nazw.
W przeciągu tego czasu zdemontowano 2389 pomników, które propagowały reżim totalitarny. Natomiast w trzy lata po Rewolucji Godności zbudowano 4 (cztery) nowe pomniki Stepana Bandery. 0,2% ogólnej liczby zdemontowanych.
Wszystkie te pomniki zostały sporządzone na koszt mieszkańców. Z państwowego budżetu nie wydano na te projekty żadnych środków.

Jak wygląda banderyzacja ludności? Socjologia
W ostatnim czasie na Ukrainie przeprowadzono kilka badań socjologicznych, które między innymi badały stosunek Ukraińców do Bandery, OUN i UPA.
Najbardziej reprezentatywnym jest sondaż „Co jednoczy i dzieli Ukraińców” (4413 respondentów) przeprowadzone przez Fundację „Demokratyczne Inicjatywy” im. Ilka Kuczeriwa na przełomie lat 2014 i 2015.
Zgodnie z tym sondażem Banderę pozytywnie ocenia 12,5% badanych, negatywnie ‒ 19,8%.
Bandera nadal pozostaje bohaterem lokalnym. W Galicji 47% ankietowanych pozytywnie oceniło jego wkład w historię (negatywnie – 1%), na Wołyniu prowidnyka OUN pozytywnie ocenia 34,7% respondentów (negatywnie – 6,8%).
Badanie, które latem 2015 r. przeprowadził Instytut Socjologii Narodowej Akademii Nauk Ukrainy (1802 respondentow), wykazało podobny poziom sympatii do Stepana Bandery – 12,9%.
I na tym dobre wiadomości dla Jarosława Kaczyńskiego się kończą: Banderę w pozytywnej ocenie wyprzedził Leonid Breżniew (13,2%). O tym już jednak mówiący o „banderyzacji Ukrainy” asystenci lidera PiS, oczywiście go nie poinformowali.
Podsumowanie „banderyzacji”
„Kult bandery” w przeciągu lat 2014‒2016 w cyfrach wygląda tak:
Dekrety prezydenta – 0
Uchwały Werchownej Rady:
personalnie dotyczące Bandery – 0
przypomnienie dat związanych z OUN albo UPA – 3,5%
Monety pamiątkowe Ukrainy – 0
Znaczki „Ukrpoczty” – 0
W działalności Ukraińskiego Instytutu Pamięci Narodowej:
Wzmianek o Stepanie Banderze na oficjalnej stronie internetowej – 1%.
Wzmianek o OUN i UPA na oficjalnej stronie internetowej – 4,9%
Książek o Banderze, OUN albo UPA – 0
Wystaw o Banderze, OUN albo UPA – 0
Samorząd lokalny:
Pomniki Bandery – 0,02% ogólnej ilości zdemontowanych pomników reżimu komunistycznego.
Ulic na cześć Bandery – 0,07% wszystkich zmienionych nazw
Stosunek Ukraińców do Bandery:
12,5% — pozytywny
19,8% — negatywny
Tak więc ogólny wniosek dotyczący „kultu Bandery”: trudno zrezygnować z czegoś, czego na Ukrainie nie ma.
Pozostaje jeszcze krótko skomentować pierwszą część przytoczonej powyżej wypowiedzi Jarosława Kaczyńskiego: „Nie możemy przez lata zgadzać się, by na Ukrainie budowano kult ludzi, którzy wobec Polaków dopuścili się ludobójstwa, i to takiego, że choć trudno było przebić w okrucieństwie Niemców, to oni ich przebili”.
Aby uświadomić sobie głębokość tej myśli warto ją umieścić na tle zdjęcia obozu Aushwitz czy Majdanek.
Nie ma badań socjologicznych dotyczących tego, jak Ukraińcy przyjęli tę wypowiedź. Ale z dyskusji toczonych w mediach (społecznościowych oraz tradycyjnych), wynika, że słowa te zostały odebrane poprzez kontekst propagandy rosyjskiej i jej opowieści o „ukrzyżowanych dzieciach”.
To ta rzeczywistość, w której rosyjską agresję zbrojną nazywa się „kryzysem ukraińskim”, przestępców i morderców – powstańcami i opołczeńcami, żołnierzy państwa-agresora – „zielonymi ludzikami”.
Słowa Jarosława Kaczyńskiego o „kulcie Bandery” wpisały się w paradygmat tej nowej rzeczywistości ‒ świat post-prawdy.

 

 

Pogoda / Погода

Warszawa Варшава   
Krakow / Краків
Gdansk / Гданськ
Poznan / Познань
Lodz / Лодзь
Київ / Kijow
Львів / Lwow
Харків / Charkow
Одеса / Odesa
Донецьк / Donieck


CZYTAJ NAS W WYGODNYM FORMACIE

ЧИТАЙТЕ НАС В ЗРУЧНОМУ ФОРМАТІ