Inline pictures
Polska 06:59
Україна 07:59

Hybrydowa operacja Moskwy albo "Polski majdan"

Opinie || Думки
28.12 09:00
mid_39869.jpg

Мейнстрімні українські ЗМІ останнім часом опанувала епідемія згадок про якийсь «польський Майдан». Довірливий український глядач сприймає ці уривчасті відомості за істину в останній інстанції. Між тим, правда далека від картинки з ліберальної преси.

Справді, український Майдан 2013-14 року був спричинений двома важливими факторами. Першим з них була повна втрата довіри до режиму Януковича з боку українського суспільства. Другим фактором була здача Януковичем і Азаровим національних інтересів Москві. Тепер подивімося на сучасну Польщу. Рейтинг довіри до діючого прем’єра Беати Шидло становив на початку грудня 45%. Рейтинг довіри до президента Анджея Дуди становив 53%. Рейтинг правлячої партії ПіС становив 35%. Що більше ніж сукупний рейтинг двох головних опозиційних партій разом взятих — «Громадянської платформи» (18%) та партії «Nowoczwsna» ( 9%).Українському президенту, уряду і парламенту, з їх рейтингом довіри в межах статистичної похибки, є чому заздрити. Такий відрив зумовлений вдалими кроками уряду – скасуванням впровадженого минулим урядом підвищення пенсійного віку, впровадження програми матеріальної допомоги для дітей «500+», зниженням податків тощо. Крім того, польський уряд послідовно відстоює національні інтереси як від посягань Москви, так іБрюселю.

Однак сталий успіх нинішньої соціально-економічної політики уряду залишається під питанням. Що, значною мірою, дає надії опозиції на реванш. Крім того, йдеться і бажанняпоступово знизити рейтинги довіри до правлячої партії. Саме у цьому ракурсі слід розглядати чергову хвилю новин про «польський Майдан».

Формальним приводом для нинішнього загострення політичної ситуації в Польщі стали запропоновані маршалком СеймуКухчинським обмеження діяльності журналістів у стінах парламенту. До цього часу журналістські перепустки в приміщення парламенту видавалися масово, діяльність парламентських журналістів нічим не регламентувалася, роль «прес-центру» відігравали кілька крісел та столів у холі парламенту. Натомість керівництво парламенту запропонувало ввести інститут постійних парламентських кореспондентів – по два від кожної редакції, що отримували б повний доступ до будинку парламенту на час його каденції. Всі ж інші журналісти мали б перебувати в Медіа-Центрі з окремими місцями для праці та конференц-залом. Подібний регламент роботи ЗМІ є доволі вільним, порівняно з іншими європейськими парламентами. Самізміни ще не були запроваджені, алише запропоновані для обговорення. Однак, опозиціярозцінила ці пропозиції як «наступ на свободу преси». Була розгорнута відповідна масована інформаційна кампанія в опозиційних ЗМІ.

Пік протистояння настав в результаті інциденту, що стався увечері 16 грудня, коли депутат від «Громадянської платформи» МіхалЩерба вивісив на трибуні Сейму табличку «Вільні медіа». Через непорозуміння спікер Кухчинськийпозбавив Щербу права брати участь у парламентських засіданнях. У відповідь депутати ліберальнихопозиційних фракцій «Громадянської платформи» та «Nowoczesnej» заблокували парламентську трибуну та місце спікера. Оскільки парламент мав терміново схвалити бюджет (інакше постало б питання про відставку уряду), спікер переніс засідання у іншу, так звану «колону»залу будинку Сейму. На засіданні були присутні 240 депутатів від ПіС, групи солідаристів «Свобода і солідарність» та частини депутатів від право-популістського руху «Кукіз15» (офіційно керівництво «Кукіз 15» зайняло нейтральну позицію в конфлікті між ПіС і ліберальною опозицією – воно засудило обмеження на діяльність преси в парламенті, але також засудило і деструктивну діяльність лібералів). В результаті, депутати проголосували руками за Держбюджет та за закон про скасування пенсій колишнім працівникам комуністичної Служби безпеки. Опозиція назвала це голосування «порушенням конституції» та «переворотом». Опозиційна телекомпанія TVNзакликала людей виходити на вулиці.

На заклик опозиції вийти на вулиці ввечері 16 грудня в Варашвівідгукнулися всього 2 тис. осіб (це максимально можлива цифра, озвучена мером Варшави ХанноюГорникевич-Вальтц, яка є представницею «Громадянської платформи», стосовно корумпованого оточення якої нова влада порушила кілька кримінальних справ). Що, порівняно з минулими акціями опозиції, не так вже й багато. Анонсовані акції в інших містах зібрали від кількох (!) до кількох десятків осіб. Втім, така низька чисельність компенсувалася агресивністю як протетсувальників, так і опозиційних ЗМІ. ). Основними учасниками акції, крім представників парламентських ліберальних партій «Громадянська платформа» та «Nowoczesna», були також прихильники позапарламентськоїнеокомуністичної партії «Разом», активісти «позапартійного»ультраліберального «Комітету оборони демократії» (більш відомого під абревіатурою КОД), групи «антифа» та ЛГБТ. Особливу агресію виявляли представники груп «антіфа». Опозиціонери заблокували входи до Сейму. Даний акт подавався у репортажах опозиційних ЗМІ та блогсфері ледь як не початок «польського Майдану».

Однак вночі мітингарі були відтіснені поліцією від входів до будинку Сейму. Витиснення демонстрантів відбулося без застосування спецзасобів (ані гумові кийки, анісльозогінний газ поліція не застосовувала). Так само не вдалими виявилися і провокації з боку представників «антифа», які кидалися під колеса машин керівництва Уряду і Сейму. Поліція, скрутивши їм руки, просто відводила їх у бік. І відпускала після з’ясування особи. В такій ситуації опозиція пішла на відверті грубі фальсифікації «злочинів фашистської влади». Зокрема, опозиційні ЗМІ почали поширюватифейк про застосування поліцієюсльозогінного газу (за який видавали єдину кинуту «антіфа» димовуху). Також телекамери зафіксували як один із «антіфа» (чоловік відомої представниці лівацького середовища «Політична критика») спокійно ліг на землю позаду шеренги поліцейських і вдавав себе за «жорстоко побитого». Після чого урізані кадри з «жертвою режиму» моментально поширили опозиційні ЗМІ. Втім, доволі швидко всоцмережах з’явилося повне відео із симулянтом. Що спричинило великий скандал. Втім, це викриття фейку ніяк не вплинуло на загальну агресивну поставу опозиції.

Після витіснення опозиційнихмітингарів від входів до Сейму, в акції «блокади» залишилося брати участь до кількох десятків осіб. Подальші мітинги і демонстрації опозиції в суботу, неділю і у вівторок, так само не зібрали надто великої маси учасників. В них, як і в альтернативних акціях прихильників уряду і ПіС взяла участь майже однакова кількість осіб – за максимально можливими підрахунками, приблизно до десяти тисяч. В цілому, масовість була значно меншою за події т.зв. «чорного протесту» — опозиційних акцій проти законопроекту про повну заборону абортів, запропонованого частиною прихильників ПіС. Керівник прихильного до ПіС об’єднання профспілок «Солідарність» анонсував проведення масових акцій на підтримку уряду. За його словами, «ми ту опозицію шапками закидаємо», натякнувши на велику чисельну перевагу прихильників уряду.

Тим не менш, не зважаючи на кількісну обмеженість учасників протестів, рівень напруги у польських ЗМІ та соцмережах надзвичайно високий. В ЗМІ неодноразово зверталася увага на добре підготовлений характер дій опозиції (вони збіглися із візитом голови Європейської Ради Дональда Тускадо Вроцлава – фактично Тусквиконує роль неформального координатора ліберальної опозиції у Польщі). Представники опозиції в пресі та соцмережах роблять радикальні заяви про те, що «невдовзі цього уряду не буде», про «останній шанс для польської демократії», «швидкий трибунал дляПіС» і т.п. Багато в чому ці заяви можна списати на загальновідому підвищену емоційність представників польського політикуму. Однак, разом із тим, треба враховувати відповідні сигнали підтримки опозиції як з боку Брюсселю, так і з боку Москви. Адже більшість інформагенцій контрольованих Москвою (зокрема ті, які діють в Україні) блокують об’єктивну інформацію про нинішні події у Польщі (все зводиться до викривленої картинки про «масові протести проти обмеження роботи ЗМІ у Сеймі»).

В цілому, не варто перебільшувати масштаби нинішніх виступів опозиції.Імітація «Майдану» у Варшаві мало чим нагадує те, що відбувалося в 2014 році у Києві. Разом із тим,агресивна налаштованість ліво-ліберальної опозиції є ознакоюзбереження можливості значно більшого загострення ситуації. Попри те, що прихильники опозиції зараз перебувають у відносній меншості, можливі економічні невдачі уряду можуть спричинити зміну прихильності «електорального болота». Також треба врахувати, що значна частина населення великих міст (особливо Варшави) із числа представників вищого та середнього класу налаштована до ПіС різко негативно. Все це створює живильний ґрунт для переходу «холодної громадянської війни» у гарячу фазу (принаймні у формі масових безладів і суточок). Чим не може не користуватися Москва у своєму розв’язуванні чергового сценарію «гібридної війни». Цього разу проти Польщі.

Захар Бойко —  Azov-press 

"Wśród ukraińskich mediów głównego nurtu zapanowała ostatnio epidemia pisania o "polskim majdanie". Łatwowierni ukraińscy czytelnicy i widzowie biorą niestety różne fragmentaryczne informacje za prawdę ostateczną. Tymczasem prawda wydaje się nie mieć wiele wspólnego z obrazem, jaki przedstawiony jest w prasie liberalnej.

W rzeczywistości ukraiński Majdan (2013-14) wywołany był dwoma ważnymi czynnikami. Pierwszym z nich była całkowita utrata zaufania do reżimu Janukowycza wśród ukraińskiego społeczeństwa. Drugim zaś, sprzedanie przez Janukowycza i Azarowa interesów narodowych Ukrainy Moskwie. A teraz popatrzmy na współczesną Polskę. Ocena zaufania do urzędującej premier Beaty Szydło na początku grudnia kształtowała się na poziomie 45%. Zaufanie do prezydenta, Andrzej Dudy, wynosi jeszcze więcej, bo aż 53%. Partia rządząca PiS cieszy się natomiast poparciem w granicach 35% — czyli więcej niż skumulowana ocena dwóch głównych partii opozycyjnych: "Platformy Obywatelskiej" (18%) i "Nowoczsnej" (9%). Prezydent Ukrainy, ukraiński rząd i parlament — z ich współczynnikiem zaufania na poziomie błędu statystycznego — mają zatem czego zazdrościć. Przyczyniają się do tego udane posunięcia rządu, jak choćby rezygnacja ze wprowadzonego przez poprzedni rząd podniesienia wieku emerytalnego, wdrożenie programu pomocy finansowej dla dzieci "500+", obniżenie podatków i tak dalej. Ponadto polski rząd konsekwentnie realizuje interesy narodowe — wbrew zakusom Moskwy i Brukseli.
Dalszy, ciągły sukces obecnej polityki społeczno-gospodarczej rządu stoi jednak pod pewnym znakiem zapytania, co daje w dużej mierze nadzieję na zemstę polityczną opozycji. Ponadto chodzi im też o stopniowe obniżenie owych wskaźników zaufania do partii rządzącej. W tym właśnie kontekście należy rozpatrywać i postrzegać kolejną falę deziformacji medialnej o rzekomym "polskim majdanie".
Formalnym powodem obecnego zaostrzenia sytuacji politycznej w Polsce stał się zaproponowany przez Marszałka Sejmu, Marka Kuchcińskiego, projekt ograniczenia działalności dziennikarzy w obrębie parlamentu. Dotąd przepustki dla dziennikarzy do siedziby parlamentu wydawane były masowo, a aktywność dziennikarzy w parlamencie nie była niczym regulowana. Rolę "centrum prasowego" pełniło kilka krzeseł i stołów w holu Sejmu. Obecnie zaś kierownictwo Sejmu zaproponowało wprowadzenie instytucji stałych korespondentów parlamentarnych (po dwóch z każdej redakcji), którzy otrzymaliby pełny dostęp do pomieszczeń sejmowych w czasie trwania jego kadencji. Wszyscy inni dziennikarze mieliby przebywać w tak zwanym "centrum medialnym", z oddzielnymi miejscami do pracy i z salą konferencyjną. Taka regulacja pracy mediów jest i tak stosunkowo liberalna w porównaniu do innych parlamentów europejskich. Przy czym zmiany te nie zostały bynajmniej jeszcze wprowadzone w życie, a jedynie zaproponowane do dyskusji. Opozycja tymczasem potraktowała owe propozycje jako "atak na wolność prasy"i rozpętała zmasowaną kampanię dezinformacyjną w mediach opozycyjnych.
Apogeum konfrontacji nastąpiło w następstwie zdarzenie, które miało miejsce wieczorem 16 grudnia, kiedy to poseł z "Platformy Obywatelskiej" Michał Szczerba umieścił na mównicy Sejmu napis "wolne media". Na skutek sprzeczki z marszałkiem sejmu Markiem Kuchcińskim, ten ostatni wykluczył posła Szczerbę z uczestnictwa w sesji parlamentarnej. W odpowiedzi posłowie dwóch opozycyjnych frakcji parlamentarnych: "Platformy Obywatelskej" i "Nowoczesnej" zablokowali mównicę sejmową oraz stół Marszałka Sejmu. Ponieważ parlament miał niezwłocznie zatwierdzić budżet (w przeciwnym razie groziłaby dymisja rządu i rozwiązanie parlamentu) Marszałek Sejmu zdecydował się przenieść posiedzenie do innego pomieszczenia, do tak zwanej "Sali Kolumnowej". W posiedzeniu wzięło udział 240 posłów PiS, grupa posłów z frakcji "Wolność i Solidarność" oraz niektórzy posłowie z prawicowego populistycznego ruchu "Kukiz15" (oficjalnie "Kukiz15" zajął stanowisko neutralne w sporze pomiędzy PiS i liberalną opozycją; potępił zarówno ograniczenia dla dziennikarzy w parlamencie, jak i destrukcyjną działalność liberałów). W rezultacie, posłowie przegłosowali rękami budżet państwa a także ustawę w sprawie obniżenia emerytur dla byłych pracowników komunistycznej służby bezpieczeństwa. Opozycja parlamentarna nazwała to głosowanie "naruszeniem konstytucji" oraz "przewrotem", a krytyczna wobec rządu stacja telewizyjna TVN wezwała ludzi do wychodzenia na ulice.
Na wezwanie opozycji do wyjścia na ulicę Warszawy wieczorem, 16 grudnia, odpowiedziało nie więcej niż 2000 osób (jest to maksymalna możliwa liczba podana przez prezydent Warszawy, Hannę Gronkiewicz -Walz, bedącą przedstawicielem "Platformy Obywatelskiej", w stosunku do której — do jej skorumpowanego środowiska — nowy rząd wysunął już kilka spraw karnych). Liczba ta nie wydaje się zbyt duża w porównaniu z poprzednimi akcjami organizowanymi przez opozycję. Anonsowane akcje w innych miastach przyciągnęły zaledwie od kilku (!) do kilkudziesięciu osób. Ta skromna liczba została jednak "zrekompensowana" agresywnym zachowaniem samych protestujących, a także mediów opozycyjnych. Głównymi uczestnikami akcji, oprócz przedstawicieli liberalnych partii opozycyjnych ("Platformy Obywatelskiej" i "Nowoczesnej"), byli również zwolennicy pozaparlamentarnej neokomunistycznej partii "Razem", aktywiści "pozapartyjnego" ultraliberalnego "Komitetu Obrony Demokracji" (bardziej znanego pod akronimem KOD), oraz działacze"Antify" i środowisk LGBT. (Szczególną agresję wykazali się działacze "Antify"). Opozycjoniści zablokowali wejście do parlamentu, a akt ten w komunikatach przekazywanych przez opozycyjne media i blogosferę przedstawiony był jako nieomal początek "polskiego majdanu".
W nocy "mityngowcy" odepchnięci zostali przez policję od wejścia do budynku Sejmu. Usunięcie demonstrantów obyło się bez użycia jakichkolwiek środków specjalnych (gumowych pałek i gazu łzawiącego policja nie użyła). Również mało skuteczne okazały się prowokacje członków "Antify", którzy kładli się pod kołami samochodów członków rządu i parlamentu. Policja, skrępowawszy im ręce, po prostu odsunęła ich na bok, a po spisaniu danych personalnych zostali natychmiast zwolnieli. W tej sytuacji opozycja posunęła się do bezczelnych fałszerstw na temat jakoby "przestępstw popełnionych przez faszystowską władzę." W szczególności media opozycyjne wzięły się za rozpowszechnianie informacji o rzekomym użyciu gazu łzawiącego (za jaki uznano świece dymne rzucone przez członka "Antify"). Kamery zarejestrowały ponadto, jak jeden z członków "Antify" (mąż znanej lewicowej działaczki związanej ze środowiskiem "Krytyki Politycznej") spokojnie położył się na ziemi tuż za kordonem policji i udawał "brutalnie pobitego". Po czym wycięte i zmontowane kadry, przedstawiające jakoby "ofiarę reżimu", natychmiast obiegły wszystkie opozycyjne media. W sieciach społecznościowych bardzo jednak szybko opublikowano pełne nagranie owej "akcji" symulanta. Wywołało to wielki skandal. Zdemaskowanie fałszerstwa nie wpłynęło jednak na ogólną bardzo agresywną postawę opozycji.
Po usunięciu protestujących opozycjonistów sprzed wejścia do Sejmu, "blokadę" postanowiło kontynuować kilkadziesiąt osób. Dalsze opozycyjne wiece i manifestacje jakie odbyły się w sobotę, w niedzielę i we wtorek, również nie zgromadziły zbyt wielkiej liczby uczestników. Po stronie opozycji, tak jak i jak w alternatywnych demonstracjach zwolenników rządu, brała udział mniej więcej ta sama liczba osób oszacowana maksymalnie na dziesięć tysięcy uczestników. Liczba ta jest znacząco niższa niż choćby w przypadku tak zwanego "Czarnego protestu" — akcji sprzeciwu wobec projektu ustawy o całkowitym zakazie aborcji, zaproponowanego przez zwolenników PiS. Tymczasem Lider sympatyzującego z PiS-em Związku Zawodowego "Solidarność" zapowiedział już masowe akcje wsparcia dla rządu. Wypowiedziane przez niego słowa: "my was czapkami nakryjemy", mają wskazywać na wielką przewagę liczebną zwolenników rządu.
Pomimo ograniczonej liczby protestujących, poziom napięcia w polskich mediach i w sieciach społecznościowych jest jednak bardzo wysoki. W mediach wielokrotnie zwracano uwagę na dobrze przygotowany charakter działań opozycji (zbiegły się one na przykład w czasie z wizytą Przewodniczącego Rady Europejskiej Donalda Tuska we Wrocławiu; faktycznie Tusk odgrywa rolę nieformalnego koordynatora liberalnej opozycji w Polsce). Zwolennicy opozycji w prasie i sieciach społecznościowych prześcigają się w radykalnych komunikatach w rodzaju: "wkrótce tego rządu już nie będzie" albo o "ostatniej szansie dla polskiej demokracji", względnie "natychmiastowy trybunał stanu dla PiS" etc. Pod wieloma względami oświadczenia te można spisać na konto ogólnie podwyższonego poziomu emocji w polskiej klasie politycznej. Jednocześnie warto też jednak zwrócić uwagę na przejawy wsparcia dla działań opozycji ze strony zarówno Brukseli, jak i Moskwy. Wszelako większość agencji informacyjnych kontrolowanych przez Moskwę (w szczególności tych działających na Ukrainie) blokuje obiektywną informację na temat bieżących wydarzeń w Polsce (wszystko sprowadza się do zniekształconego obrazu jakoby "masowych protestów przeciwko ograniczeniu mediów w parlamencie").
W ogóle nie warto wyolbrzymiać skali protestów opozycji w Polsce. Owa imitacja "Majdanu" w Warszawie niewiele bowiem ma wspólnego z tym, co wydarzyło się w 2014 roku w Kijowie. Niemniej jednak agresywne nastroje, panujące wśród lewicowo-liberalnej opozycji, mogą być zapowiedzią w przyszłości znacznego zaostrzenia sytuacji w kraju. Bo choć zwolennicy opozycji znajdują się obecnie we względnej mniejszości, to ewentualne ekonomiczne niepowodzenia rządu mogą spowodować zmianę nastrojów wśród dotychczasowego tak zwanego "żelaznego elektoratu" partii rządzącej. Należy ponadto wziąć pod uwagę, iż znaczna część mieszkańców dużych miast (zwłaszcza Warszawy), skupiająca przedstawicieli tak zwanej klasy średniej i wyższej, nastawiona jest wobec PiS skrajnie negatywnie. Wszystko to tworzy grunt pod przejście z fazy "zimnej wojny domowej" w fazę gorącą (przynajmniej w formie masowych zamieszek i starć). Czego nie może nie wykorzystać Moskwa w jej scenariuszu kolejnej "wojny hybrydowej" — tym razem przeciwko Polsce."

Zachar Bojko — Azov.Press — Tłumaczenie Marian Panic

 

Pogoda / Погода

Warszawa Варшава   
Krakow / Краків
Gdansk / Гданськ
Poznan / Познань
Lodz / Лодзь
Київ / Kijow
Львів / Lwow
Харків / Charkow
Одеса / Odesa
Донецьк / Donieck


CZYTAJ NAS W WYGODNYM FORMACIE

ЧИТАЙТЕ НАС В ЗРУЧНОМУ ФОРМАТІ