Inline pictures
Polska 13:42
Україна 14:42

Скульптор Кипріан Годебський

skulptor-kiprian-godebskij-6253_XL.jpg

Великий польський скульптур, якого не визнавали сучасні мистецтвознавці.

Кипріан Годебський народився 180 років тому. Його доля, як і доля його предків, пов'язана із Францією. Тим не менш, митець творив для найбільш сучасних художніх центрів Європи, зокрема залишив свої доробки у Львові та Варшаві.

Народився Кипріан 30 жовтня 1835 року, у Мері-сюр-Шер, що біля Бурже. Був онуком Кипріана Годебського, (поет і полковник польського легіону, що загинув у битві під Рашинем у 1809 році),  і сином Франциска Ксаверія (письменника, публіциста, учасника листопадового повстання, політичного діяча у еміграції). Він здобув освіту в національній польській школі в Батіньолі. Скульптурі навчався в паризькій майстерні Франсуа Жафроя, заробляючи водночас на життя уроками малювання.

У 1858 році разом із своїм батьком, якому було доручено посаду куратора Національного інституту ім. Оссолінських, він приїхав до Львова, де як раз тривала реконструкція Залу Інвалідів Війни. Молодий художник, який вже зарекомендував себе на річці Сені, отримав замовлення на оздоблення цього об'єкту скульптурами.

Таким чином будівля, що була побудована в 1855-1863 роках за проектом віденського архітектора Теофіла Хансена у нео-романському стилі, та стилізована на кшталт середньовічного замку з кутовими вежами, була прикрашена роботами Годебського. На фасаді встановлені монументальні статуї, що символізують алегоричні Австрію і Галичину, війну і мир. Всередині будівля прикрашена статуями австрійських фельдмаршалів, а у каплиця можна побачити фігури дванадцяти апостолів. Будинок по вул. Клепарківській стоїть й донині, там знаходиться Пожарне Технічне Училище.

У Львові Кіпріан Годебський дебютував в якості майстра по виготовленню надгробків. Незабаром після його прибуття помирає Гонората Боженьська, онучка великого князя Олександра Боженьського, відомого в Галичині своєю благочинністю. Годебський виготовив скульптуру на її могилі, що знаходиться на Личаківському цвинтарі у м. Львові.

Надгробок представляє собою статую жінку в довгій сукні, що напівлежить на високому саркофазі із каменю, який в свою чергу оточує прикрашена деталями у нео-готичному стилі балюстрада. Насправді на Львівщині були створені ще три надгробки, з яких тільки два відомих: банкіра Оттона Хаузнера в Бродах, та Валерія Лозинського, що також знаходиться на Личаківському цвинтарі. Пам'ятник письменникові, що передчасно пішов з життя, створено спільними зусиллями Годебського та його французького колеги Авеля Марії Пер'єра – також скульптора, що згодом став засновником знаної Львівської майстерні з каменю.

Також у Львові Кипріан Годебський виготовив скульптурні бюсти Губернатора Галіції Агенора Голуховського, Ежи Дзедушицького, Ежи Максиміліана Оссолінського, та зокрема велику серію скульптурних портретів письменників — Вінсента Пола і Йозефа Ігнатія Крашевського. Не всі проекти вдалося реалізувати в 1861 році. Незабаром Кипріан полишає Львів, аби розпочати свою європейську, та власне кажучи й світову кар'єри.

Кипріан творив та представляв свої роботи у Відні, Брюсселі, Римі, Парижі, Антверпені. Його цінували та неодноразово нагороджували в паризьких салонах. Як переможець першого призу в міжнародному конкурсі створив пам'ятник Незалежності Країн Південної Америки в Лімі, столиці Перу. У 1869 році став професором скульптури художньої Академії Санкт-Петербурга, де створює пам'ятник присвячений Кримській війні для міста Севастополя.

У липні 1872 року Кипріан приїжджає до Варшави, аби вшанувати пам'ять Станіслава Монюшка, що помер місяцем раніше. Спроектований для нього пам'ятник, у вигляді саркофага із фігурою Музи та написом "оплакую смерть свого співака", розташовано в костьолі ім. «Усіх Святих» на площі Гжибовській у Варшаві. Нажаль, пам’ятник був повністю зруйнований під час Варшавського повстання. У 1873 році, на прохання Марії Калергіс-Муханов, скульптор виготовляє монументальний бюст до надгробка її батька Фредерика Нессельрода. До цього дня коронований надгробок генерала стоїть на Повонзковскому цвинтарі, що на Катакомбному проспекті.

Дедалі частіше перебування у Варшаві пов'язане не тільки із роботою, але й з особистим життям художника. Наприкінці 1874 року, після смерті своєї першої дружини, він одружився на Матильді (скульптор з дому Розен Натансон) Згодом звільнившись з посади професора в Санкт-Петербурзі оселяється у Варшаві. Він мав намір назавжди залишитися на Віслі та відкрити свою власну школу скульптури. Будинок Годебських у Варшаві став відкритою художньою вітальнею для культурної еліти. Інтелектуальне відродження міста принесло не тільки дискусії, що там відбувалися, але й серію нарисів, опублікованих Годебським на шпальтах «Газета польська".

"Листи мистецтва", в яких Кіпріан робить різкий випад на рішення пануючої конвенції, академізму, заскорузлості, та інших проявів консерватизму, тим самим прокладаючи шлях для нового мистецтва, проповідуючи ідеї, в яких він був попередником Віткевича.

У травні 1875 року, у Варшавській ратуші, проходить виставка з 16 робіт Годебського. До експозиції увійшли: модель з бронзи "Божої Матері, для тих, хто потерпів корабельну аварію" (яка пізніше була відправлена до Великобританії), бюст "Ненависть", призначений для прикраси будівлі у Філадельфії, три бюсти імператора Олександра II і ще декілька барельєфів. У Варшаві долотом скульптора створені бюсти Станіслава Сташиці та Марії Калергіс. Але скульптор не бачив можливість повного творчого розвитку. Через рік він повертається в Париж, де і проживе до самої смерті. Це не означає розрив зв'язків із рідною країною. Він виставляв свої роботи в Захенті. Митець неодноразово відвідував Польщу, в 1896-1901 роках, у зв'язку з встановленням пам’ятників його авторства відвідує Варшаву, Краків та Львів.

Кипріану Годебському доручили виконання пам'ятника Адама Міцкевича у Варшаві, до сторіччя з дня народження барда. Хоча він і мав серйозного конкурента в особі відомого й шанованого в країні скульптора Піуса Велоньського, комітетом будівництва пам'ятника, справами якого завідував віце-президент Генрік Сенкевич, було обрано Годебського, оскільки митець мав багато успішних доробків в області монументальної скульптури.

Скульптор почав працювати з великою віддачою і запевнив, що "навіть якщо він помре, пам'ятник Міцкевичу буде створено вчасно». Тим не менш, митця чекало нелегке завдання. Спочатку він представив два проекти монумента. Обидва були відхилені. Монументальна композиція "Польський народ народив поета" не сподобалась. Варшава хотіла мати пам'ятник "простий за ідеєю", реалістичний, без алегоричних уявлень. Наступні проекти також не отримали підтримки. Нарешті, після чергових змін і доповнень було прийнято одну з версій фігури барда. Фігура поета, що стоїть на високому постаменті, представлена цілком реалістично, в плащі, в якому бард ходив у повсякденні. Права рука у романтичному жесті спочиває на серці.

Після схвалення царем проекту та рішенням відносно місця встановлення, широкій публіці представлено фотографію пам'ятника в пресі. Громадськість давала позитивні відгуки на побачене фото пам’ятника на шпальтах. "Час" від 2 вересня 1897 року, милуючись статуєю Міцкевича пише: "є в ній спокій велетня, є поєднання духовного і небесний політ, що мають стати персональною особливістю у цій кам’яній статуї поета". Годебський особисто проводив контроль за здійсненням всіх елементів пам'ятника. Він виконав це чудово і вчасно. Пам'ятник був відкритий, як і планувалося, до сторіччя з дня народження барда – 24 грудня 1898 року. Відкриття було надзвичайно урочистим, але через переслідування царських властей, пройшло у повній тиші. В даний час пам’ятник височіє на площі, на околиці Кракова. Це є вже післявоєнна реконструкція.

Скульптор помер 25 листопада 1909 року в Парижі. Він був похований на польському цвинтарі в передмісті Парижа Монморансі, в сімейному склепі Хвалібогув і Годебських. У Варшаві "Ілюстрований тижневик" опублікував посмертну пам'ятку: "Годебський був людиною щирою, сердечною, любив людей, красу, мистецтво, був справжнім художником. Він не мав у собі жовчі та заздрості, це було абсолютно невластиве для нього. Відносини із колегами та товаришами були виключно дружніми. Молодь тягнулася до відомого художника, тому що той мав для неї завжди відкрите серце".

Долотом Кипріана Годебського були створені численні портрети, пам'ятники, надгробки, алегоричні композиції, скульптурні оформлення. Був він майстром надзвичайно працьовитим та рухливим. Те, що він створив у Львові та Варшаві являє собою лише невелику частку багатої спадщини майстра. Його твори залишилися на Заході, й на Сході, в Парижі та Санкт-Петербурзі. Оскільки художник виріс у патріотичній атмосфері, протягом усього свого життя він відчував глибокий духовний зв'язок із Польщею. Мистецтвознавці не надто цінили роботи художника, звинувачуючи його в низькому художньому рівні. Вони стверджували, що він був надто академічним художником та відкидав нові тенденції. Тим не менш, його скульптурні досягнення заслуговують уваги. Шкода, що сьогодні скульптор Кипріан Годебський майже повністю забутий.

Wybitny polski rzeźbiarz, który nie był oceniany przez historyków sztuki.

Urodzonego 180 lat temu artystę rzeźbiarza Cypriana Godebskiego, podobnie jak jego przodków, emigracyjny los związał z Francją. Wprawdzie tworzył dla większości ówczesnych centrów artystycznych Europy, ale pracował i pozostawił swoje dzieła także we Lwowie i w Warszawie.

Przyszedł na świat 30 października 1835 r. w Méry-sur-Cher koło Bourges. Był wnukiem Cypriana Godebskiego, poety i pułkownika legionów polskich, poległego w bitwie pod Raszynem w 1809 r. i synem Franciszka Ksawerego, pisarza, publicysty, powstańca listopadowego i emigracyjnego działacza. Kształcił się w Szkole Polskiej Narodowej w Batignolles. Rzeźby uczył się w paryskiej pracowni François Jouffroya, jednocześnie zarabiając na życie lekcjami rysunku.

W 1858 r. wraz z ojcem, któremu powierzono stanowisko kustosza w Zakładzie Narodowym im. Ossolińskich, przyjechał do Lwowa, gdzie wówczas trwała budowa Gmachu Inwalidów Wojskowych. Młody artysta, który wcześniej dał się już poznać nad Sekwaną, otrzymał zamówienie na dekorację rzeźbiarską obiektu. I tak budowla wznoszona w latach 1855–1863 według projektu wiedeńskiego architekta Teofila Hansena w stylu neoromańskim, stylizowana na średniowieczny zamek z narożnymi wieżyczkami, została ozdobiona pracami Godebskiego. Na fasadzie znalazły się monumentalne posągi alegoryczne symbolizujące Austrię i Galicję oraz wojnę i pokój, wewnątrz budynku – statuy feldmarszałków austriackich, a w kaplicy – figury dwunastu apostołów. Gmach przy ul. Kleparowskiej stoi do dziś i mieści Szkołę Pożarniczo-Techniczną.

We Lwowie Cyprian Godebski zadebiutował jako twórca pomników nagrobnych. Wkrótce po jego przyjeździe zmarła Honorata Borzęcka, córka wielkiego podstolego koronnego Aleksandra Borzęckiego, znana w całej Galicji z działalności filantropijnej. Godebski podjął się realizacji rzeźby na jej grób na Cmentarzu Łyczakowskim. Stworzył pomnik przedstawiający kobietę w długiej, powłóczystej sukni, półleżącą na wysokim sarkofagu, ozdobionym, podobnie jak otaczająca go kamienna balustrada, neogotyckimi detalami. Prawdopodobnie w okresie lwowskim powstały jeszcze trzy rzeźby nagrobne, z których znane są tylko dwie: bankiera Ottona Hausnera w Brodach oraz Walerego Łozińskiego na Łyczakowie. Pomnik przedwcześnie zmarłego pisarza jest wspólnym dziełem Godebskiego i jego francuskiego przyjaciela Abla Marii Periera, również rzeźbiarza, późniejszego założyciela słynnej lwowskiej pracowni kamieniarskiej.

Cyprian Godebski we Lwowie wyrzeźbił także popiersia: namiestnika Galicji Agenora Gołuchowskiego, Jerzego Dzieduszyckiego, Jerzego Maksymiliana Ossolińskiego oraz – z zamierzonego dużego cyklu rzeźbiarskich portretów pisarzy – Wincentego Pola i Józefa Ignacego Kraszewskiego. Nie wszystkie projekty udało się mu zrealizować, w 1861 r. opuścił Lwów i rozpoczął swoją europejską, a po części i światową karierę.

Rzeźbił i wystawiał w Wiedniu, Brukseli, Paryżu, Rzymie, Antwerpii. Był ceniony i nagradzany na Salonach Paryskich. Jako zdobywca pierwszej nagrody w międzynarodowym konkursie wykonał pomnik Niepodległości Krajów Ameryki Południowej w Limie, stolicy Peru. W 1869 r. został profesorem rzeźby w Akademii Sztuk Pięknych w Petersburgu, gdzie stworzył m.in. pomnik Wojny Krymskiej dla Sewastopola.

W lipcu 1872 r. przyjechał do Warszawy, aby uczcić pamięć zmarłego miesiąc wcześniej Stanisława Moniuszki. Zaprojektowany przez niego pomnik w formie sarkofagu ze stojącą postacią muzy „opłakującej zgon swego pieśniarza” usytuowano w portyku kościoła pw. Wszystkich Świętych przy placu Grzybowskim. Niestety został niemal całkowicie zniszczony w czasie powstania warszawskiego. W roku 1873, na zamówienie Marii Kalergis-Muchanow, Godebski wyrzeźbił monumentalne popiersie nagrobkowe jej ojca, hr. Fryderyka K. Nesselrode. Do dziś wieńczy grób generała, stojący przy alei Katakumbowej na Cmentarzu Powązkowskim.

Coraz częstsze pobyty artysty w Warszawie związane były nie tylko z jego pracami, ale i życiem osobistym. W końcu 1874 r., po śmierci pierwszej żony, ożenił się z rzeźbiarką Matyldą z domu Rosen Natansonową, zrezygnował z profesury w Petersburgu i osiadł w Warszawie. Zamierzał pozostać nad Wisłą na stałe i założyć własną szkołę rzeźbiarską. Warszawski dom państwa Godebskich stał się otwartym salonem artystycznym, chętnie odwiedzanym przez elitę kulturalną. Intelektualne ożywienie w życie miasta wniosły nie tylko prowadzone tam debaty, ale i cykl felietonów publikowanych przez Godebskiego na łamach „Gazety Polskiej” – „Listy o sztuce”, w których „ostro atakował panujące u nas konwencje, akademizm, rutyniarstwo i wszelkie przejawy konserwatyzmu, torował drogę sztuce nowej, głosząc idee, w których był prekursorem Witkiewicza”.

W maju 1875 r. w warszawskim ratuszu zorganizowano wystawę 16 prac Godebskiego. Złożyły się na nią: model z brązu „Matki Boskiej Rozbitków”, która stanęła później w Bretanii, popiersie „Nienawiść”, przeznaczone do ozdoby gmachu w Filadelfii, trzy popiersia cara Aleksandra II i kilka płaskorzeźb. W Warszawie spod dłuta artysty wyszły także popiersia Stanisława Staszica i Marii Kalergis. Jednak rzeźbiarz nie widząc możliwości pełnego twórczego rozwoju, po roku wrócił do Paryża, gdzie mieszkał do końca życia. Nie oznaczało to zerwania więzi z krajem. Wystawiał swoje prace w warszawskiej Zachęcie. Wielokrotnie też odwiedzał Polskę, w latach 1896–1901 w związku z realizacją pomników jego autorstwa bywał w Warszawie, Krakowie i Lwowie.

To właśnie Cyprianowi Godebskiemu powierzono wykonanie pomnika Adama Mickiewicza w Warszawie, w setną rocznicę urodzin wieszcza. Choć miał poważnego konkurenta w osobie bardziej znanego i cenionego w kraju rzeźbiarza Piusa Welońskiego, komitet budowy monumentu, którego działaniami kierował jego wiceprezes Henryk Sienkiewicz, wybrał Godebskiego, mającego większy dorobek w dziedzinie rzeźby pomnikowej. Ten przystąpił do pracy z wielkim zaangażowaniem i zapewnił, że „choćby miał skonać, pomnik Mickiewicza na czas stanąć musi”. Czekało go jednak niełatwe zadanie. Z początku przedstawił dwa projekty pomnika. Oba zostały odrzucone. Monumentalna kompozycja „Lud polski dźwiga wieszcza” nie spodobała się, Warszawa chciała mieć pomnik „prosty w pomyśle”, realistyczny, bez wyobrażeń alegorycznych. Kolejne projekty także nie zyskały akceptacji. W końcu po kolejnych zmianach i poprawkach przyjęto jedną z wersji figury wieszcza. Postać poety stojącego na wysokim cokole przedstawiona została realistycznie, w płaszczu, w jakim zwykle chodził. Prawa ręka w romantycznym geście spoczywa na sercu.

Po uzyskaniu zgody cara na projekt i lokalizację, zaprezentowano fotografię pomnika szerokiej publiczności na łamach prasy, która opatrzyła je na ogół przychylnymi komentarzami. „Czas” z 2 września 1897 r., zachwycając się statuą Mickiewicza pisał: „jest w niej spokój olbrzyma, jest skupienie duchowe i polot ów podobłoczny, który cechować musi w kamiennym zaklęciu poetę”. Godebski podjął się nadzoru nad wykonaniem wszystkich elementów pomnika. Wywiązał się z tego perfekcyjnie i w terminie. Pomnik został odsłonięty, tak jak planowano, w setną rocznicę urodzin wieszcza – 24 grudnia 1898 r., niezwykle uroczyście, choć ze względu na szykany władz carskich, w całkowitym milczeniu. Wznoszący się obecnie na skwerze na Krakowskim Przedmieściu monument jest powojenną rekonstrukcją.

Rzeźbiarz zmarł 25 listopada 1909 r. w Paryżu. Spoczął na cmentarzu polskim w podparyskim Montmorency w rodzinnym grobie Chwalibogów i Godebskich. W warszawskim „Tygodniku Ilustrowanym” opublikowano pośmiertne wspomnienie: „Godebski odznaczał się charakterem szczerym, serdecznym, kochał ludzkość, piękno, sztukę, był prawdziwym artystą. Nie posiadał żółci, zawiść była mu najzupełniej obca, stąd w stosunkach koleżeńskich i towarzyskich liczył tylko przyjaciół. Młodzież garnęła się do znakomitego artysty, gdyż miał dla niej zawsze serce”.

Spod dłuta Cypriana Godebskiego wyszły liczne portrety, pomniki, nagrobki, kompozycje alegoryczne, dekoracje rzeźbiarskie. Był artystą niezwykle pracowitym i ruchliwym. To, co robił we Lwowie i w Warszawie stanowi niewielki wycinek jego bogatego dorobku. Swoje prace pozostawił na Zachodzie i Wschodzie, w Paryżu i Petersburgu. Wychowany w patriotycznej atmosferze, przez całe życie odczuwał głęboką, duchową więź z Polską. Twórczość artysty przez historyków sztuki nie jest oceniana zbyt wysoko. Doceniając perfekcję warsztatu, zarzucają mu niski poziom artystyczny. Twierdzą, że był artystą salonowym, akademickim, odrzucającym nowe prądy. Niemniej jego rzeźbiarski dorobek zasługuje na uwagę. Szkoda, że dziś Cyprian Godebski jest artystą niemal całkowicie zapomnianym.

Ewa Ziółkowska

kuriergalicyjski.com

 

Pogoda / Погода

Warszawa Варшава   
Krakow / Краків
Gdansk / Гданськ
Poznan / Познань
Lodz / Лодзь
Київ / Kijow
Львів / Lwow
Харків / Charkow
Одеса / Odesa
Донецьк / Donieck


CZYTAJ NAS W WYGODNYM FORMACIE

ЧИТАЙТЕ НАС В ЗРУЧНОМУ ФОРМАТІ